Сторінка:Швачка В. Чому позичали віру. 1915.pdf/3

В КНИГИ та, палиТІ. душа їхня, тільки тебе милосердного не вміють вони хвали- ти, тобі дякувати, понироблювали вони всяких ідолів з де- рева і ставлять у себе в хатах і в божницях, ав великому місті Київі навіть золотого великого ідола собі зробили, но- сять вони перед нього на обакинки вінки з жита або пше- ниці і палять перед ним, і тії ідоли получають хвалу, честь, а не ти, творитель їхній. Дитинко моя, хлопче мій любий. каже господь до Гавриїла, молодий іще ти та гарячий, з гарячки своєї забуваєш те, що ти бачив на власні очи. Хиба ж не обявляв я свою волю і в Єгипті і в Ниневії і у Вавилонї ? Давав я їм свій закон. списав його, а що з того вийшло? Пани та пони забрали грамоту і письмо святе в свої руки, великими мурами та храмами, кляшторами відділили мене і слово моє від наро- ду, щоб труднїще розуміти закон мій, придумували дурн; літери, назвали їх святими тай забивали ними памороки робочому людови, сільським хлопам, нацьковували одних хлопів на других: бють ся нещасні між собою, вяжуть один одного та панам дають, а пони їхні у мідних биках смалять людей, ніби то жертву “мені приносять. Довго я терпів, чекав, коли перестануть люди моїм іменем других людий дурити та ошукувати, нищити Але страшний яу гніві своїм, розлютував ея, бачучи, що нема кінця-краю тим мукам. І знищив я ті царства і праведних і неправедних, усіх змив з лиця землі. Ти памятаєш се, бо бачив на свої власні очи. Гляди, щоб не було так і з руським народом, щоб і його не довело ся знищити. При тих словах Господа восплакали всї ангели. Небо хма- рами затягнуло ся, а архангел Михайло, що на варті саме тоді стояв, шмагнув огненним мечем аж до самої землії, бо зобачив він, як по над землею літав між горами, ховаючись у затінку тай підслухав, очім Господь радив ся зі своїми ангелами. Шмагнув мечем Михайло, але скоріше провалив ся під землю до низу головою, а Михай- ло тільки копита йому приемалив. А тим часом по великій річці, по Дніпрі човни вуть великі і багато іх. Сидять у них люди та все озбро- єні. Дорога на них зброя, на сонці сяє як вогонь горить, а люди ті все розбійники, злодюги. На переднім човнї ота- ман стоїть, хижим оком на береги подивляється, пишну країну та багату бачить він перед собою, на великім бере- 3ї місто славне та багате роскинуло ся, люду торговель- ного багато снує, а військо руськеє на чатах стої сь, грабувати не дає. Бачить отаман, що не сила його, тай думає хитро- щами підійти, а сатана уже коло нього стоїть та в ухо шепче та раду дає. Виходить отаман на беріг, подарунки з собою несе, старшим людям в пояс кляняється і таке до них слово сатана сатана Пли-