лися ми в редакції і рішили, що треба подати скаргу в Сенат, яку й написав мені тоді І. Л. Шраг[1]. А тим часом треба було добути дозвіл на инчу ґазету та журнал, та ще й мати і запасний дозвіл на той випадок, що впаде заборона. В. Леонтович взявся подати заяву на видання ґазети „Громадська Думка“ та місячника „Нова Громада“, а Б. Грінченко подав заяву на видання ґазети „Рада“.
А ми вже розіслали скрізь мало не 100.000 плякатів про видання „Громадського Слова“ та „Нового Життя“, так вони й пропали дурно, та ще й нашкодили може, бо зараз по ґазетах пішла звістка, що в Київі адміністрація вороже поставилася до української ґазети та певне й не дозволить. До нового року зосталося всього два тижні і ми страшенно боялися, що до нас прикладуть той закон, що до ґазет на „иностранних язиках“ і задержать нам дозвіл на місяць.
Тим часом ми всетаки збіралися на наради майже щодня. Розбірали програму ґазети, намічали відділи і людей, що мають їх вести. Я вже сказав, що за редактора ми вибрали Ф. П. Матушевського, якому було призначено по сто карб. на місяць. Обовязком його було редаґувати всі статті, фелєтони, „З ґазет та журналів“, Закордонний Відділ та бібліоґрафію. За секретаря вибрано В. Козловського за плату 75 карб. на місяць. На його обовязку було редаґувати інформаційні відділи: По Росії, По Україні, кореспонденції, київську хроніку та телєґрами. На відділ „З ґазет та журналів“ закликано було В. Павленка, на „По Росії“ — А. Хотовицького, „По Україні“ — М. Грінченко (Загірню); Закордонний відділ — Б. Ярошевського, Київську хроніку дали Сміщуку, перекладати телєґрами — М. Виноградовій. Всім завідуючим відділами призначили по 50 руб. на місяць; від рядка визначено по пять копійок, компіляції — 3 коп., переклади — 2 коп. за рядок. Редактором журналу „Нове Життя“ обрано С. Єфремова, за 75 руб. на місяць, а се-
- ↑ Відповідь я дістав аж 1906 р., що скарга моя зоставлена Сенатом без „послѣдствій“ (наслідків).
