Сторінка:Чикаленко Євген. Спогади (1861-1907). Частина III (Львів, 1926).djvu/88

У. Н. Р. в Празі), який тоді відбував військову службу в Київі і приймав участь в наших нарадах. Грінченко найбільше опонував, доводячи, що не можна бути інтеліґенції без орґану і що коли ми вже рішуче стоїмо за ґазету для народу, то треба для інтеліґенції видавати журнал-місячник. Я упирався, кажучи, що є „Київська Старина“, яка перетвориться в чисто український журнал. На це Грінченко завважив, шо той журнал буде нам чужий, бо ним заправлятимуть „українофіли“ з Науменком на чолі. Так само енерґійно він виступив, коли завважено, що крім „Київської Старини“ у нас є у Львові „Літературно-Науковий Вістник“. Він доводив, що ЛНВ для нас чужий, видається за кордоном і не може стежити за нашими справами і т. ин. Всі инчі не ставилися вороже ні до „Київської Старини“, ні до „Літературно-Наукового Вістника“, бо майже всі вони писали в обох журналах, а дехто з них, а між ними і я були тоді навіть членами редакційного комітету „Київської Старини“. Під гарячим і рішучим натиском Грінченка, нарешті, більшістю голосів рішили видавати і свій журнал. Треба зауважити, що після такого рішення я дуже напосідався, аби ґазету видавати не щодня, а через день, як видавалося тоді львівське „Діло“. Я боявся, що у нас не вистане літературних сил випускати щоденну ґазету і журнал. Справжніх ґазетних робітників між нами не було й жадного, були тільки такі, що пробували свої сили в місячних журналах. За справжніх письменників я вважав тільки Єфремова, Грінченка, Матушевського та Леонтовича, решта-ж або писали досі дуже мало, або й зовсім нічого не писали. Окрім же цих людей, що увійшли в редакційний комітет, у Київі зовсім не було письменників, та й по за Київом їх було мало. Власне, українських письменників може було й до сотні, але всі вони були десь на службі, в занятті і не можна було рахувати на їхню систематичну участь в ґазеті. Тим то я так і боявся щоденної ґазети, яку мали вести ті самі люде, що й журнал. Але всі одноголосно стояли за щоденну ґазету, кажучи, що тепер навіть щоденна ґазета не поспіває за подіями, що російські ґазети випускають ще