Сторінка:Чикаленко Євген. Спогади (1861-1907). Частина III (Львів, 1926).djvu/83

Ця сторінка вичитана

В другім місці якийсь добродій, наче крамар, доводив, цілому гуртові, що у нас давно була-б конституція як би не Жиди:

— Царь давно хотів дати конституцію, але все Жиди перешкаджали і за це їх треба бити…

Я на нього визвірився і він мовчки счез у натовпі.

Увечері справді вже пролилася кров і не тільки жидівська.

Тільки що ми почали у Грінченка розмову про ґазету, як хтось вбіг у хату з запитанням, чи нема між нами лікаря? Д-р Модест Левицький вибіг, за ним ще хтось і через кілька хвилин ми довідалися, що коло Думи салдати стріляли в публику, що почався жидівський погром і хуліґани розбили голову якомусь студентові, до якого й покликано лікаря. Я зараз побіг додому, бо всі мої діти були в місті, коли я виходив з дому.

Я згадав, що коли я йшов годин у 7 вечора до Грінченка, то почув якусь тріскотню; візник завважив, що йде стрілянина в місті. Знаючи, що Левко, мій 17-ти-літній син, з фотоґрафічним апаратом, пішов з Вікторією, молодшою дочкою, та Петрусем, 12-ти-літнім сином, на Думську площу, я переполошився і звернувся до стрічного офіцера з запитанням:

— Чи правда, що це стріляють?

Саме тоді не чути вже було тріскотні. Він мені у відповідь каже:

— Нєт, не может бить.

Я й пішов спокійно на нараду і вже після того, як д-ра М. Левицького покликано до раненого студента, я довідався, що діється в місті і поїхав додому. Вдома застав жінку у великому неспокою, що досі нема дітей, хоч вона й не знала про стрілянину та про погром.

Знаючи, що Левко мав фотоґрафувати демонстрацію з Шульгиним (б. посол У. Н. Р. у Болгарії, потім голова Дипломатичної Місії У. Н. Р. в Парижі, тепер професор у Празі), я побіг до них. Виявилося, що вони сидять собі і проявляють фотоґрафії з демонстрації, нічого не знаючи