— От бачите…
— Але я цієї ґазети не читаю, — поспішив додати Синявський.
— Припустім, що так, але всетаки ця ґазета приходить в помешкання директора комерційної школи, а я цього дозволити не можу!
В своєму щоденнику я записав силу таких фактів. Але вертаюся назад.
Можливість лєґальної культурно-просвітньої праці коло Просвіт, клюбів, коло ґазет, постепенно внесла занепад, а потім і паралич „Демократично-Радикальної Партії“, що повстала в глухі часи реакції і була пристосована до потаємної, нелєґальної діяльносте, а коли вийшла на ясний світ сонця, то скоро зівяла, змарніла на ньому. Спочатку Громади нашої партії були центрами, ядром, який керував та орґанізував всі оті Просвіти, клюби, оті недовговічні ґазетки, а згодом всі оті Громади пороспускалися в масі нових Українців, що випірнули з глибини, після революції 1905 року, але яких не можна було вводити в партійні громади. Поволі наші Громади перестали платити Центрові членські внески, бо гроші потрібні були для всяких місцевих потреб, що тепер виникли у великій скількости. Перестали посилати делєґатів на партійні зїзди, бо місцеві інтереси відбирали всю увагу, ввесь час. Згодом перестали збіратися, позавмірали, бо зявилися нові уґруповання, з новими людьми коло лєґальної культурно-просвітньої роботи.
Майже цілковита відсутність звязків у партії з широкими народніми масами; повний брак свідомих Українців серед нашого поміщицтва та буржуазії (міщанства); свідомість свого безсилля і певність в неможливости власними силами провести своїх українських послів до Державної Думи привели до того, що багато членів Української Демократично-Радикальної Партії увійшло в загальну-російську Ка-Детську Партію.
З Київської Старої Громади першим, натурально, туди увійшов проф. Лучицький і потягнув за собою М. Васи-
