ґазети. Досить було показати начальству бандеролю (опаску), по якій одержував урядовець українську ґазету, щоб той позбувся посади. Піп на селі боявся передплачувати, щоб на нього не доніс дяк, учитель народній боявся попа, навіть лікарів земських подекуди позбавляли посад за передплачування української ґазети; а в селянина просто з рук видирали її, наказуючи, щоб не смів читати таких ґазет; навіть начальникам почт таємно наказано було, не приймати від селян грошей, адресованих на українські ґазети. Деякі селяне та народні вчителі приїздили раз чи двічі на місяць до Редакції, забірали зі собою ґазету і вдома, позатулявши вікна, читали її, наче нелєґальне видання.
Тільки незалежні від уряду люде вільних професій, як адвокати, лікарі, комерсанти і то у великому місті, могли безборонно передплачувати українську пресу, бо там адміністрація не так могла це завважити, і таки там не можна було вживати брутальних способів заборони. А державні урядовці, навіть високої ранґи, не могли передплачувати вільно українських ґазет.
Для прикладу роскажу такий факт: Директор департаменту міністерства фінансів, в завідуванню якого були комерційні школи, викликав до Петербургу директора Катеринославської комерційної школи А. Синявського і почав йому загрожувати, що коли він передплачуватиме українську ґазету, то він примушений буде звільнити його з посади; а треба сказати, що міністерство фінансів вважалося за найліберальніще.
А. Синявський почав запевняти його, що він українських ґазет не передплачує. Тоді, директор департаменту показує йому бандеролю (опаску) від „Ради“.
— А це що?
— Це-ж, каже Синявський, глянувши, — госпожа (пані) Синявська, а я…
— А мені донесено, що то ви одержуєте цю ґазету. Хто-ж така ця пані?
— Це моя дружина, — відповів Синявський.
