1917 року. Але не було-б і Української Держави, а так вона всетаки проістнувала хоч два роки.
Всетаки не всі завойовання революції 1905 року пощастило урядові вирвати назад. Всетаки зосталася хоч „видимість“ конституції з Державною Думою. Ми, Українці, досяглі і скасування закону 1876 року і дістали змогу видавати ґазети на українській мові, хоч, правда, не досягли змоги їх вільно передплачувати.
Але найбільше від революції 1905 року виграло селянство. Тоді поскасовувано було всі обмеження, які були для селян що до державної служби; скасовано кругову поруку, по якій кожний селянин відповідав усім своїм майном за свого односільчанина; знято викупні платежі за наділену при скасуванню панщини 1861 року землю і селянин став повним власникам своєї землі. Хоч у Московщині і зосталося общинне (комунальне) володіння, але полекшено виділ з общини у приватну власність, чим московські селяне мало користувалися, бо воліють громадську власність; і тільки багатії скористувалися цим полекшенням. Селянському Банкові доручено не тільки допомагати селянам ссудами (позичками) при купівлі ними землі, а й самому купувати панські землі і розпарцельовувати їх селянам, але виключно в приватну, а не общинну власність, бо Столипін почав робити заходи до скасування общин (громад) і розселення селян по хуторах (фармах).
Я не памятаю цифри панської землі, що тоді перейшла в руки селян, але памятаю добре, що за все істнування Селянського Банку, тоб-то за 20 років, не перейшло до селян стільки землі, як за два роки після революції. Правда, не спродували своїх земель властителі великих лятіфундій, що самі проживали в Петербурзі або закордоном і особисто не переживали і наочно не бачили страхіть розгромів панських дворів. Не продавали її й дрібні панки, що самі орудували своїми маєточками і не могли з вирученого за землю капіталу прожити в городі і виховувати дітей по ґімназіях. Зате середні землевласники, що самі провадили великі господарства і ледве врятували своє життя під час
