родич Лопухина, дав Стешенкові листа до нього, в якому просив дозволити Стешенкові заняти посаду учителя ґімназії в Київі, бо він готується на професора університету. З тим листом Стешенко поїхав до Петербургу і, вернувшись звідти, радісно оповідав, що Лопухин, розглянувши його справу, твердо сказав, що посаду учителя ґімназії він дістане, бо справа його і давня і пустякова. Коли Стешенко поніс прохання Попечителеві Округа, то той, знаючи його особисто, сказав, що він не може дати йому посади через його „неблагонадежність“. На це Стешенко відповів, що він був у директора департаменту поліції і той йому особисто сказав, що він пошле до місцевого жандармського правління папір про зняття з нього поліційного догляду і що тепер йому можна служити в міністерстві освіти. Вислухавши це, Попечитель сказав Стешенкові прийти по відповідь за тиждень. А коли той прийшов у визначений день, то Попечитель сказав, що на жаль, місцева жандармерія, хоч і підвладна департаментові поліції, не згодилася допустити його до близьких стосунків з молодю, а тому він не може прийняти його на службу. Росказав це Стешенко проф. Є. Трубецькому, а той написав Лопухину, але в результаті все таки Стешенко не дістав посади учителя і мусів служити на немилій йому посаді секретаря міського голови. Але в 1905 році голова несподівано сказав йому, що жандармська поліція звеліла йому звільнити Стешенка з посади в міській думі. Оставшися без посади і без заробітку, Стешенко почав просити всіх знайомих вишукати йому хоч яку небудь роботу.
Є. Трегубов, товариш Стешенка по Старій Київській Громаді, що був у добрих відносинах з бувшим своїм учнем, а в той час прокурором, Горовим, попросив його замовити за Стешенка слово своєму приятелеві Кулябкові, начальникові охранки, від котрого залежала доля кожного з нас. Через якийсь час Горовий переказав через Трегубова, щоб Стешенко пішов особисто поговорити з Кулябком. Гірко Стешенкові не хотілося йти, але мусів, щоб родина не сиділа без хліба. Кулябко зробив вигляд, наче він не
