Сторінка:Чикаленко Євген. Спогади (1861-1907). Частина III (Львів, 1926).djvu/43

Ця сторінка вичитана

кріслах на терасі. А посеред двору, на високім даху, збудованім над льохом (пивницею), стояв, як казав Кондрацький, здоровенний „мужичище“ і вимахуючи шапкою на палиці, громовим голосом вигукував:

— Люде добрі, не руште й не зачіпайте нічого, а ні галузочки, а ні соломинки і не займайте нікого!

Комісія твердо наказала Кондрацькому зараз видати росписку в тім, що він роздасть Майорським селянам скільки їм потрібно землі за третій сніп (панові). Кондрацький почав доводити, що він дає заробіток сотням захожих заробітчан і коли роздасть свою землю місцевим селянам, то захожі робітники зостануться без заробітку.

На це голова комісії відповів:

— Ви за них не клопочіться, а зараз звеліть конторі заплатити їм зароблене, вони розбредуться по домах і там зроблять те саме, що ми тут робимо, тоді їм не треба буде ходити на заробітки.

— Але-ж хліб поспіває, з ким же я його зберу? — сказав Кондрацький.

— Роздайте тутешнім селянам за сніп, то вони враз його зберуть! — відповів голова; а ви давайте росписку, бо ми без того не виїдемо від вас, а у нас ще багато роботи.

Мусів Кондрацький написати росписку та звеліти заплатити заробітчанам зароблене. А коли вони вирушили на ст. Любашовку, то комісія поїхала до тещі Кондрацького, моєї родички Л. Левицької, в с. Волохонське.

Там комісія зробила те саме, але характеристичне, що деякі члени комісії і всі бувші у Кондрацького селяне, вернулися додому, а комісія поповнилася инчими селянами з ближчих сіл, але невідомих особисто ні Кондрацькому, ні п. Левицькій, так само і натовп, як росказував Кондрацький, був не з тих селян, що були у нього, а з инчих сіл. Таким чином і склад комісії і свідки раз-у-раз мінялися і невідомі були тим панам, у яких вони роспоряжалися. Шкоди ніякої, ні в Кондрацького, ні в Левицької не зро-