В Чернігівську Громаду Демократичної Партії радикали теж мало внесли заколоту і вона, по давньому одноцільна, працювала під проводом одного з найчільніщих Українців, І. Шрага, але не так продуктивно, як Полтавська, може тому, що Шраг, бачучи розвал Демократичної Партії і не маючи надії, що вона проведе своїх послів до Державної Думи, став горнутися до московських лібералів які тоді вже зорґанізувалися в Ка-Детську (Конституційно-Демократичну Партію) і все заманювали його до себе.
В Одесі теж радикали не мали успіху і Одеська Громада, хоч і розкололася на дві — на стару, під проводом М. Комаря і на молоду, під проводом С. П. Шелухина, тепер сенатора, тоді члена Одеського Окружного Суду, людини здібної, енерґійної і гарячого Українця, але обидві ці Громади держалися Демократичної Партії, хоч стара Одеська Громада була такоюж невиразною, чи невтральною в партійних справах, як і Київська Стара Громада.
Та по инчих провінціяльних українських Громадах, особливо в Катеринославській, радикали внесли повний розбрат і тим звели до нуля роботу тих Громад, і там скрізь запанувала „московська демократія“.
Так само склалося й в Київі: Демократична Партія майже завмерла, але й радикальна, в якій згуртувалися найенерґічніщі люде, не провадила ніякої політичної акції, крім літературно-видавничої роботи, й не мала ніякого успіху серед українського громадянства, навіть серед молоді, яка вся тоді горнулася до РУП. і поставилася дуже ворожо до радикалів, особливо до Грінченка, як проводиря її. Дійшло навіть до того, що молодь видала і широко роспустила гектоґрафовану відозву, в якій гостро зганьбила Грінченка, обвинувачуючи його в дійсних і вигаданих гріхах. Грінченко викликав авторів на суд чести, на якому від молоді з обвинуваченнями виступав молодий Д. Антонович, але суд той скінчився нічим, тільки розвив ще більшу ворожнечу між молодю та Грінченком, яка, на жаль, безпідставно перенеслася часово і на Єфремова, що був тоді під виразним впливом Грінченка. Таким чином у готуванню до
