тичною Партією на Україні, але про це в подробицях росказано в книжці В. Дорошенка.
Радикальна Партія, як я казав, не придбала собі широкої популярности ні в Київі, ні на провінції, тільки внесла розбрат, роскол в багатьох Громадах і тим паралізувала їх діяльність. Тільки в Полтаві зовсім не прищепилася аґітація радикалів і там провадила інтензивну працю Громада Демократичної Партії, на чолі якої стояли: адвокат М. Дмитрієв, неофіт Л. Жебуньов та Г. Ротмистров, один з найрозумніших тоді Українців, але, на жаль, завжди хорий. З живих тоді українських діячів йому можна було дорівняти хіба В. Науменка, І. Шрага та П. Стебницького, виключаючи В. Антоновича та М. Грушевського, яких по розумові і здібностям я вважаю вищими за всіх нас. Але коли М. Грушевський, вернувшися 1918 року з Житомира з німецькою силою, замість будування дрібно-буржуазної селянської держави, став на чолі Соціял-Революціонерів і голосно в друкові заявив, що Центральна Рада покаже світові „зразок соціялістичної держави“, я побачив, що московська приказка — „на всякого мудреца довольно простоти“, цілком стосується і до пана професора.
Але я забіг наперед.
Пізніще до Полтавської Громади приєднався і Вол. Шемет, лубенський землевласник, один з найенерґійніщих і діяльніщих Українців, тоді вже самостійницького напряму. Полтавська Громада дуже енерґійно працювала по всій ґубернії, не тільки серед повітової інтеліґенції, а й серед селянства. Коли зорґанізувався „Всеросійський Селянський Союз“ по ініціятиві братів Мазуренків на Донщині, то Рада Демократичної Партії приклала всіх старань, щоб орґанізувати свою окрему „Селянську Спілку”. За це взялася енерґійно Полтавська Громада, виробила Статут Спілки і видрукувавши його в ґазеті „Полтавщина“, поширила відбитки по всій Україні. Енерґійно аґітувала за вибори в майбутню Державну Думу, в надії провести туди свідомих українських послів, що почасти і вдалося, але про це пізніще.
