державного устрою, при якому національні інтереси українського, як і всякого инчого населення, будуть здійснені в автономнім соймі, а загально-державні питання зосереджені в загально-російськім парляменті. При чім автономія українського, як і всякого инчого народу, означується особливим орґанічним статутом, ухваленим усім населенням даної автономної одиниці, і ґарантується основними законами держави. Всі мешканці даної території, без ріжниці національности і полу, користуються рівноправністю, ґарантованою основними законами держави“.
Ніякі наші старання вернути відпавших членів Демократичної Партії, що згуртувалися в Радикальну, не привели ні до чого. Навіть нової Ради не було з кого вибрати, бо Стара Громада саботувала, як я вже казав, а молодчі горнулися до Радикальної і ніхто не хотів ставити своєї кандидатури до Ради; врешті рішили продовжити повновласти торішнім членам Ради, яка складалася з Є. Тимченка, д-ра О. Черняхівського, В. Чехівського, Ю. Квасницького, мене та ще постійного почесного члена Лисенка, бо проф. В. Антонович майже не бував на зібраннях Ради, а Житецький і не виходив з дому.
Радикальна Партія, згуртувавши під проводом Грінченка таких діяльних та відданих українській справі людей, як С. Єфремов, Ф. Матушевський, д-р М. Левицький та инчі, енерґійно взялася за літературну працю — за питання партійної літератури, а для видання її вирядила Матушевського до Львова, де він видав програму Радикальної Партії та инчі книжечки. Програма Радикальної Партії по сути мало чим ріжнилася від програми Демократичної Партії і не привабила широких кол інтеліґенції, а тим паче народніх. Старші, або зовсім були байдужі до всяких програм, або зосталися в Демократичній Партії, а молодчі Українці та селяне й робітники гуртувалися в Революційній Українській Партії (РУП), яка перетворилася в Українську Соціял-Демократичну Робітничу Партію (хоч міського робітництва майже не мала), з якої згодом виділилася частина в „Спілку“, що зєдналася з Російською Соціял-Демокра-
