покійно, бо коли ввійде у ваґон наш селянин і побачить, що пані лежить з заплющеними очима, то не відважиться турбувати її, а пошукає собі инчого місця. Жид трохи посперечається, „погеркотить“, але теж воліє вишукати собі місце, ніж тратити час на суперечки з панією.
Коли-ж вона вїхала в Московщину, то десь під Курськом у ваґон увійшла артіль (спілка) штукатурів (мулярів} і відразу один з них, взявши її за ноги і посадивши, зробив місце для себе і сів коло неї. Вона підняла крик, кажучи, що він не мав права стягати її за ноги, а коли нема місця, то повинен сказати кондукторові.
— „Єслі ти такая баріня (пані), то ступай в первий клас, а тут ми платім такії-же деньґі, как і ти“, — відповів їй той, пересипаючи свою відповідь звичайними „вставними“ московськими словами.
І підняли сварку на ввесь ваґон. Тоді старший з них звернувся до того, що сперечався з панею:
— Што ти поднял шум такой, єщо жандарма пазавут; ти должен з дамой обойтісь вєжліво, делікатно: ти вазьмі да тіхонько подпусті єй под нос, так она сама уйдет.
За хвилину пані скочила, затуляючи хусткою носа і кричучи:
— Фу, жівотноє! Точно в хлєву…
Коли це й товариш підійшов закурити до її сусіда і повівся так само „вєжліво“ і „делікатно“, як і той. Обурена пані почала гукати до кондуктора:
— Кондуктор, я заплачу за второй клас, перенєсіте мої вещі, я с етімі скотамі не моґу сідєть.
І під голосний і веселий сміх ваґону, в супроводі кондуктора, теж з веселою усмішкою на устах, пані перейшла до другої кляси.
Де таке видане, чи чуване серед культурного народу?
Їдучи назад з Москви, пані їхала до Харкова вже в другій клясі, а на Україні знов третьою.
З того часу, казав друкар, його жінка упевнилась, що український народ безмірно культурніщий за московський.