Україні“, то Леонтович рішуче виступив проти того; його підтримав Грушевський. Леонтович доводив, що вона навмисне систематично підбірає факти підпалів економій (дворів), аґрарних ексцесів і т. ин.
Я завважав, що вона констатує те, що є в житті, але Леонтович з обуренням доводив, що вона явно симпатизує тим фактам, обминає инчі, а ці старанно нанизує і дає їм заголовки надзвичайно тенденційні.
Я боронив М. М. Грінченко, скільки міг, бо раз-у-раз вважав її дуже цінною робітницею й дуже симпатичною людиною. Грушевський висловлювався проти неї з инчих мотивів; він казав:
— Грінченко зайняв відверто вороже становище проти видавничого комітету і незручно мати за постійного робітника його жінку, бо при всіх своїх добрих прикметах М. М. Грінченко все-ж таки жінка свого чоловіка; їх обох треба запросити тільки як співробітників від рядка.
Я не вважав можливим робити з цього „міністерського питання“ і мусів згодитися, хоч згожувався я дуже неохоче, шкодуючи за М. М. Грінченко і таки боячися через це чвар і ворогування проти ґазети. Так воно потім і сталося.
Що до инчих завідуючих відділами, то рішили зоставити всіх тих самих, окрім Л. Пахаревського, проти якого гаряче виступав Леонтович. Він вважав його через щось за ес-ера і як доказ, приводив одно його оповіданнячко, в якому вбачав співчуття аґрарним розрухам. Коли я завважив, що М. М. Грінченко та Л. Пахаревського нема ким замінити, то Грушевський запропонував Л. М. Старицьку-Черняхівську і викликати М. Лозинського зі Львова, бо він талановитий публіцист, швидко тут зорієнтується і буде дуже корисним для ґазети робітником. Ми згодились.
Коли вже у нас рішено було, що ґазета буде виходити в 1907 році і що нею будуть керувати самі видавці, а не дотеперішній редакційний комітет, то вивісили в редакції оповістку, що всі умови з постійними редакційними співробітниками кінчаються з 1906 роком. Ніхто з цих співробітників не знав, чи запросять його на 1907 рік чи ні,
