Цю сторінку схвалено
II.
ТАЄМНИЧИЙ ХТОСЬ.
_8.jpg)
Та ні про віщо вона не думала й тільки плакала. Як же м'який лапастий сніг зовсім був обліпив їй спину та голову й вона, знесилившись, запала була у важку дрімоту, враз двері на ґанку клацнули, запищали й ударили її в бік. Вона схопилась. З одчинених дверей вийшов якийсь чоловік, що належав до гурту замовників. А як Каштанка визнула й опинилась йому під ногами, то він не міг не завважити її. Він нахиливсь до неї й запитав:
— Відки ти, песику? Я тебе забив? О, бідний, бідний… Ну, не сердься, не сердься… Вибачай.
