Сторінка:Червоний шлях №5 (26) (1925).djvu/42

Ця сторінка вичитана

68

Б. КОЗЕЛЬСЬКИЙ

більшість населення. Спочатку така маса могла йти з Радвладою, проте, надалі розбрат був неминучий. А до того й петлюрівці, й добровольці, й махнівці добре зваживши, які жнива будуть з Григор'євських загонів, напустили на них цілі зграї своїх агентів.

Батько Махно, одмітний звірячими хитрощами, Григор'єву надіслав до послуг, немов з великої ласки до нього 250 шибай-голов; та вибрав таких хлоп'ят, що й сам-би їм ради не дав. Якраз вони перші й виявили себе. Але робили вони надто невдало, отже їх виступ перетворився на бунт проти самого Григор'єва. Григор‘єв найшов їм лад, хоч і довелось зазнати скрути за кілька годин, коли його було обложено у власнім штабі. Проте, йому пощастило викликати вірні йому частини. Инших було постріляно, инших обезброєно й одіслано назад до свого батька. Найдужче відчувалось роботу петлюровців. їхня ідеологія мала одгук в настроях куркулівської маси, отже, їхня демагогія набула великої ваги. Незабаром, як Григор'єв, так і майже весь загін, підпали під вплив петлюровської агітації. За начальника штаба й за найближчого помічника Григор'єву став Юрко Тютюник. Він швидко осідлав Григор'єва. Вже за два дні по його приїзді він пише для Григор'єва телеграму такого змісту: «Голові Раднаркому Раковському, Наркомвійськовому Подвойському. Якщо за моїми слідами буде зростати отака паршива влада, яку бачу досі, я, отаман Григор'єв, воювати не буду. Заберіть хлопчаків, віддайте їх до школи, а народу дайте владу путящу, яку він поважав-би». Під цим текстом, що його писав Тютюник, Григор'єв підписався: «отаман Гри». Надсилаючи такого «загрозливого» ультиматума, Григор'єв не стримав себе від властивої йому химерности. На депеші написано таку адресу: «Голові Раднаркому Раковському, Наркомвійськовому Подвойському, копію Матильді Васильовні Григор'євій, станція Олександрія».

Не вважаючи на комізм протиставлення Раковського Матильді Васильовні з Олександрії, ця телеграма є очевидний симптом поступовного розпаду Григор'євщини.

Зовнішні ознаки цього розпаду стало помітно незабаром, як добули Миколаїв. Якщо раніш Григор'єв жив досить невибагливо, на правду сказати, надто піячивши, то за перемогами по містах, які добували григор'євці почалося невсипуще штабне піяцтво й оргії. Григор'єв та його прибічники лили шампанське ріками. Безперестанні оргії опанували загонистого Григор'єва. Колишні спартанські звичаї, як на обід до вагона Григор'єву вношено примус, шинку, сотню сирих яєць та... двоє відер горілки — пішли в непам'ять.

Григор'євські «червоноармійці» були незгірші від отамана. Добувши Одеси, вони пограбували величезні склади в Одеськім порту, які належали втікачам-спільникам. Кожний григор'євець хто пуд, хто два, а хто й більше захопив закордонної мануфактури й різного краму. Забагатівши григор'євці не мали аніякісінької охоти воювати надалі в Червоній Армії. Характерний епізод трапився, як Григор'євському комісарові довелось провадити мітинг. Виявилося, що ні за які гроші цього зробити не можна, бо жаден григор'євець не лишив-би без догляду свою здобич, а обтяжившись нею не можна ні стати, ні сісти. Так нічого й не вийшло.

Саме тоді по куркульських селах, звідки були григор'євці виросло й визначилось незадоволення з Радвлади.