РЕДУТ № 16
19
Тепер стихія вибухів перекинулась на той бік, де німецькі лейби, чайки, михеїчї та семени очікували на свою пайку заліза чи олива.
В редуті люди повиходили із сховищ і весело дивилися через амбразури в бік «ворога».
— Молодця антилєристи! вигукував експансивний молодий салдат.
— Молодця, коли нас не б‘ють, розважливо промовив старший.
— Буває, бовкнув хтось...
Раптом у повітрі зашуміло, як од тисячі крил. Люди кинулись до бліндажів, але набої випередили.
Олив'яний дощ шрапнелі, гряд крихкої криці бризантів, вулкани великокаліберних гранат скупчилися коло редуту, в редуті і по-над редутом.
Не встигла ще впасти підкинута вгору земля, як знову реві ляскіт...
Працювала фаланга.
З моря реву і гримання виривалися тоненькі струмочки людських стогонів. Пошматовані люди з одірваними руками й Ногами, з розпоротими животами благали допомоги або смерти. Ніхто не допомагав, лише залізо щедро дарувало смерть.
Ті, що сховалися в бліндажі, були придушені обвалами і нелюдський стогін чувся з-під землі.
У щасливому куточку в бліндажі Чайки і Семена чоловік сім очікувало на смерть. Чайка сидів на апараті, що давно вже не працював, бо дроти всі було перебито набоями. Втягнувши голову в плечі, прихилившись до Чайки, сидів Семен. В найдальший куток забився Михеїч.
— Господі Ісусє! Господі Ісусє!.. вигукував він і божевільними очима дивився на отвір бліндажу.
Як же гарматний рев дійшов свого апогею, бородань-уралець, забувши свій старовірський звичай, що не дозволяв лаятись «чорним словом», вигукнув:
— Братци!.. Царіца небесная!.. Я мать твою в царей і царенят!..
— Правильно! «Я то царіца небесная!» Передражнив Чайка Михеїча.
Новий скажений вибух заглушив слова. Перед самісеньким отвором бліндажу вибухнув набій і два молодих салдати, що сиділи ближче до отвору, посунулися вниз на живих людей. Михеїч схопився за плече і зблід.
Ще теплими трупами наполовину затулили отвір, а ранене плече Михеїча сусід зав'язував брудною ганчіркою.
Над вечір стрілянина почала вщухати. Я як засутеніло — все змовкло.
Німці видимо одклали свій наступ.
Туман вставав знову над болотом та річкою і обволікав вечірні силуети.
Перший вийшов з бліндажу Чайка. Наступаючи на трупи, присипані землею, ковзаючись у кривавих калюжах, пішов він до того місця, де мав свій пункт спостереження Лейба Лубенський.
У сутінку вечора чулись стогони людей, що копали, та глухі голоси з-під землі.
Чайка шукав Лейбу і, нарешті, знайшов. Цейсівська труба, яку «не жаль, коли й розіб'ють», цілісінька стреміла над бруствером, а коло
