віта і могли пройти вже з півсотні кілометрів углиб межиріччя. Усе ж таки ми вирушили в путь; попереду Том, за ним я з біноклем, далі двоє найдужчих носіїв з рушницями, а далі ішли Авемба з водою.
„Надвечір ми натрапили слонів. Том повернувся до мене і, взявши за руку, повів уперед, ведучи так, щоб ні на мить не видко було нас між кущами і щоб ні одна суха гилочка не потрапила під ноги. Ми скрадалися так метрів з чотириста, і, нарешті, нижче від себе, на схилку, я побачив слонів. Вони паслися, швидко посуваючись уперед, ламали віти з невисоких дерев і один по одному зникали в буйному гіллі, я спинився на мить, вибираючи більшого самця, але запалені очі погано бачили проти сонця, я забарився, і тоді якийся з слонів засурмив у хобот, очевидно зачувши небезпеку — я не управився поцілити, як слони раптом усі зникли в хащах.
„Доводилося ночувати на полонині, при цьому виявилося, що з двадцятьох калабашів з водою залишилося тільки п'ять. Троє носіїв були відстали, лігши в тінь — у них почалися загрозливі симптоми сонячного удару. Десять калабашів випито дорогою. З тих сімох водоносів, що зоставалися, двоє дезертували — вони були з племена Авіза і боялись залишатись серед Авемба; катовані спрагою, ці могли дуже просто убити їх, щоб напитися крові.
„Треба було берегти воду, і я і мій асистент Де-Круз лягли спати, не напившись.
„Я не спав ні однієї хвилини, а Де-Круз одразу почав марити вголос. Вода! — був головний, сливе єдиний мотив його верзінь. Він то кричав голосно і пронизливо, вимагаючи пити в когось, то раптом фальшиво-спокійним тоном перераховував офіціантові, що той має йому подати: чай, вино, каву — три шклянки кави без молока, лимонад, пиво, портер, знову пиво, пляшку мінеральної води Віші, воду, просту холодну воду — тут голос йому підвищувався — так воду, просту воду, нехай некипілу, просто спід крана, але швидше, бо він має поспішати на експрес; отже, швидше шклянку простої води, води! уже знову кричав він, то жалібно, як капризна жінка, то сипло і грізно: води! та голос йому знову вщухав, і він починав спокійно перераховувати всілякі напої.
„На ранок виявилося, що з п'ятьох калабашів з водою залишився один. Двоє водоносів лежали задушені, а двоє пристали до дезертирів і втекли з ними. Люті від спраги Авемба не наважилися зайняти тільки того водоноса, що лежав поруч із Томом. Але не всі Авемба дезертували. Троє повернулися до мене — ці троє були язичники, не християнські перевертні, отже для них дане мені слово важило більше, ніж бог для розбещених попами адептів католицької
