над державами Антанти: в промисловості Україна в більшій своїй частині підлягала капіталові антантовському, бельгійському та французському. Завоювання України, приховане запрошенням з боку представників самого українського уряду під приводом підтримання «законного» уряду, це, звичайно, був найбільш корисний шлях для германського імперіялізму.
Після того, як радянська мирова делегація, — російська вкупі з українською, — з обуренням, зневагою і призирством відмовилася підписати мирову угоду, і через т. Троцького заявила своє знамените «ні миру, ні війни», германський уряд тоді дає з одного боку наказ своїм військам сунути збройно на Петербург, аз другого боку вступає в офіційні переговори з представниками Української Ц. Ради.
Представники Української ЦР підписали з Німеччиною договір, по якому фактично вся влада на Україні переходить до рук німецьких окупантів, що становилися фактичними власниками залізниць і всього господарчого майна України. Весь договір був зрадницьким випадом проти робоче-селянської революції: германський фронт після цієї згоди зразу ж пересувався на тисячу верств на схід. Радянська Росія, не маючи можливости виставити для боротьби стару здеморалізовану армію, починає організувати свою армію — червону армію, але для цього потрібний був час. Вона погоджується підписати важкий Берестейський договір з метою одержати передишку для організаційної підготовки.
Скільки кричала вся буржуазія проти цього кроку Радянської влади, як галасували есери, меншовики і вся инша російська соціял-шовіністична братія проти важких його умов! Як на цьому грунті хотіли есери навіть заснувати так званий Волжський фронт, — але як вся українська і російська буржуазія вкупі з дрібно-буржуазними «соціялістами» навмисно забуває про те, що в Бересті було підписано не один, а два мирових договори. Перший, підписаний більшовиками, лише визнавав ті лінії кордонів, що провів уже озброєною рукою на карті бувшої Росії германський імперіялізм, маючи на меті збудувати нові сили для боротьби і не віддаючи імперіялізмові ні жодної краплі влади, завойованої робітниками і селянами під час Жовтневої Революції, а другий договір наперед віддавав германському імперіялізмові тисячі верств нових грунтів, запрошував півміллійонну германсько-австрійську армію для окупації України і фактично віддавав до рук германського імперіялізму владу.
Як повинна була Радянська робоче-селянська влада на Україні поставитися до цих двох договорів? Зрозуміло революційні робітники і селяне з призирством і прокльонами зустріли звістку про згоду УЦР з германським капіталізмом проти радянської революції. Запрошення окупаційної армії— це була політична загибіль українського націоналізму, і після того він воскреснути знову не міг — це було завершення діялектичного процесу його розвитку у свою протилежність.
