виборах. Досить повчаючим є порівнання цифр виборів до Національного Зібрання XIX і XX складу (1920 и 1923 р.р.) в тисячах одержаних голосів:
|
Не вважаючи на значне падіння голосів буржуазного блоку, досить було півтори години на повалення ним уряду «народньої більшости». Перший висновок з цього, що більшість була дуже й дуже підроблена.
Але переворот свідчить ще про инше. Партія «хліборобів», втілена диктатура куркульні, збанкротувала. Кілька років влада в Болгарії знаходилась в руках сільського куркуля, який виголосив священну війну містові — і не тільки мійському буржуа, але й робітникові. Стамбулійський, цей спритний демагог, кричав навіть щось про знищення міст, «вертепів роспути». Соціяльні «реформи» Стамбулійського, ставлячи проти його мійську буржуазію, не торкалися робітництва, бо мали єдиною метою — утвердити владу села. Тільки селу, сільському куркулеві було потрібно завести націоналізацію лісів, манастирьські землі, обмеження спадкового права. Націоналізація будинків чи капіталів не заводилася, хоча Стамбулійський так утиснув буржуазію, що міг досягти й цього. Але куркулеві треба було тільки землі — і йому зовсім байдуже, як там живе робітник.
І тому влада Стамбулійського зустрічала опозицію однаково як і з правого, так і з лівого боку. Робітництво вітало боротьбу уряду з буржуазією, але ця боротьба велася шляхом паліятивів; напр., суд над лідерами буржуазного блоку — Даневим, Гешевим і Маліновим відкладали раз-у-раз і переворот скоївся як раз у той день, на який остаточно було призначено суд.
Влада куркуля пішла ще далі по хибному шляху. Почалися переслідування комуністів. Спочатку вони прибирали характер виборчих утисків, уневажень голосів, але потім влада перейшла й до арештів, й до розгромів робітничих клубів.
Таким чином, диктатура куркуля ступнево відштовхувала від себе всі шари мійського населення — од буржуа до пролетаря. І коли цей розрив між містом і селом скоївся, диктатура луснула, як мильна булька. Не залишилося навіть і сліду од партії, що мала 86% депутатських місць, бо повстання селян, зорганізоване Стамбулійським, було задавлено в перші ж дні, а самого Стамбулійського було схоплено й розстріляно.
Так ганебно скінчилася історія диктатури куркуля. Нова влада міцно запосіла належне їй місце і одразу повела тверду політику що до утиску пролетарської частини населення. Обставини такі ж самі, як і в Польщі, з тією хіба ріжницею, що в Болгарії влада складена більш одноманітно, — нема як раз тої куркулячої прослойки, яку там репрезентують 57 голосів Вітоса. Тут відбувся, власне, 2-й акт тої трагикомедії, початок котрої ми бачили в Польщі: так
