кулацько-панський кабінет Вітоса: його політика так само є далекою від їхніх прагнень, як і політика ген. Сикорського. Після складення кабінету Вітоса представники меншостей заявили, що будуть перебувати в лояльній опозиції до його. Це значить, що їхня позиція не зміниться, і що вони так само можуть додати свої голоси при поваленні цього кабінету, як і попереднього.
А при досить численній опозиції кабінет не може вважати себе міцним і довготривалим. Ще одно перегруповання в Сеймі — і карти можуть знову змішатися.
Проте, зараз новий кабінет є дійсним фактом, і тому доводиться говорити про його майбутній програм.
Що до національної частини цього програму, то меншості вже одержали подяку за допомогу при поваленні кабінету Сикорського. Новий кабінет нашвидку розробляє законопроект так званого «Numerus Clausus» — по давній російській термінології «процентної норми» — для євреїв і инших меншостей. Прийняття проєкту забезпечено.
Соціяльний програм нового уряду цілком ясний з політичного обличчя його чинників. Куркулі (Вітос), великі аграрії, великі фабриканти — ці «люди грудня» можуть мати тільки такий програм, який забезпечує дальший визиск ними трудящих. Перш за все — кінець демократизму, кінець демагогичному «соціялізмові», яким трималися попередні уряди. Цей демократизм збанкротував перед буржуазією, якій він зараз не потрібний, і скомпромітував себе і в очах широких мас, які зрозуміли, що «соціялісти» лише дурили їх. Після хвилі реакції, що пройшла по Європі, після перемоги фашизму в Італії, — реакція може піднести голову і ділати одверто. Опозиційна преса вже намагається роскрити таємниці договору між Вітосом і ендеками, який направлений проти інтересів не лише робітництва й селянства, а й дрібної буржуазії й міщанства, але дійсність покаже, що всі гадки є блідими. Реакція роспережеться — їй замало буде лише підвишки квартирної платні й перекладення податкїв на дрібних власників.
Демократизмові прийшов край — і це розуміють і ті нікчемні політикани, що видають жалюгідні відозви ППС чи «Визволєня» з закликом не підтримувати нового уряду, і той, хто був їхнім натхненням — Йозеф Пілсудський, якого перемога правих викинула за межі політичної арени. Демократизмові прийшов край, «золота середина» зникає, і ось скоро віч-на-віч стануть лише дві сили пролетаріят і реакція. Бо як тільки зміцнять праві свою перемогу, вони подякують Вітосові так, як болгарська буржуазія — Стамбулійському, коли «Народня» партія не вчинить чергової зради й не перейде вже програмово в табор реакції.
Але край прийде не лише демократизмові. Методами боротьби, що їх вживали праві, підкопано авторитет влади взагалі в Польщі, захитано державність. Не дурно ж якийсь французький дипломат, говорячи про Польщу, з сумом сказав, що країна, де було стільки міністерських криз, довела свою нежиттєздатність, відсутність у неї усякого права на самостійне державне існування.
