правих, котрих злякала в грудні примара горожанської війни, своєю політикою сам допомагав утворенню цієї більшости.
Правим треба було звалити кабінет Сикорського, але зробити цього лише 38 відсотками голосів вони не могли. Цілком природньо, що коли питання про блок стало перед правими, їхні погляди звернулися в бік найближчого до них політичного угруповання — селянської партії «Пяст» (Вітоса), яка під час грудневих подій так само злякалася примари соціяльної революції і вже тоді схилялася до переговорів з правими. Та терор урядових партій і відступ правих затримали на де який час ці переговори.
Пястовці за весь час самостійної Польщі вславилися своїм хамелеонством. Колись їхній лідер Вігос був на правому крилі польського політичного життя. Наступ червоної армії в 1920 р. примусив Пілсудського утворити фікцію «робітниче-селянського» уряду, подібно до того, як 1919 р. петлюрівщина, рятуючи останні позиції, вирішила задурити голови українському пролетаріатові Трудовим Конгресом, а її недобитки ще й досі белькочуть щось про «трудові ради». Кабінет Вітоса сполучив пястовців з польською соціялістичною партією. Роман тягнувся недовго. Після складення Ризького миру пепееси відкликали своїх представників з уряду, а сам «лівий» Вітос з своєю партією, небагатою на державні голови, керувати Польщею не міг. Аж до самого кінця 1922 р. Вітос, проте, пробував з певним поспіхом робити вплив на польську політику. Хвиля європейської реакції й перемоги фашизму кинула Вітоса знову в правий табор, при чому й тут цей обережний політик був цілком послідовним, вагаючись ще де-який час під вражінням подавлення грудневого вибуху реакції. Та зрештою колишні вороги, які тільки-от під час виборів запекло билися, знайшли спільну мову.
Переговори про утворення нового уряду переводилися протягом 5 місяців, бо Вітос, маючи лише 70 мандатів в сеймі при 169 правих, хотів подорожче продати свою невинність і виторгувати ще пару міністерських портфелів. Не маючи иншого виходу, праві погодилися на рівний росподіл тек. Поруч з тим бездарний уряд Сикорського продовжував свою політику, яка дивним чином обурювала проти його й націоналістів і меншості, буржуазію і робітничі маси. Проти нацменшостей було зфабриковано кілька процесів, звичайно, не обійшлося тут без провокації з боку правих, які, поборюючи уряд, підтримували його в пригнобленні меншостей, відбираючи тим од Сикорського нові й нові голоси.
Після підписання згоди між правими й Вітосом, уряд Сикорського було повалено на першому ж засіданні сейма, 26 травня. Проти Сикорського голосовали 279 депутатів, за його — 117. І ця нова більшість 279 голосів була складена не лише з партій, що підписали згоду. Проти Сикорського голосувала й частина NPR і, нарешті — майже весь блок національних меншостей.
На чолі нового кабінету став Вітос. Крім пястовців і правих, до його увійшла частина непартійних попередніх міністров (тимчасово). NPR не дала досі своєї згоди на участь в уряді і що до
