царату було 184,161 поляків, чи тільки 6,2% населення[1]. Правда, Волинське воєводство лише частина колишньої Волинської губернії, але на території останньої польське населення росподілено досить рівно.
Як би не було, а в Польщі є не менш 40% чужих народів… І це небувале положення національної справи дає нам привід піти за прикладом Нітті і історію останньої урядової кризи в Польщі розглядати, як наслідок більше національних протиріч, ніж соціяльних. Ця криза полягає в тому, що псевдо-соціялістичний чи демократичний уряд опинився посередині між шовіністичною стихією польського націоналізму і визвольними прагненнями пригноблених меншостей. Втрата урядом довір'я широких пролетарських мас (власне, вони ніколи цього уряду не підтримували) спричинилася до падіння демократизму, але їхня неорганізованість не могла сприяти викликові опору націоналістичній реакції. І реакція перемогла.
Криза почалася з менту виборів до сейму (листопад 1922 р.), які показали всю безсилість «соціялістів», що протягом чотирьох років робили вплив на все політичне життя Польщі. В попередньому сеймі ліві партії мали 45% мандатів[2], а після виборів 5 листопада получили 26%. Праві групи одержали 38%, селянська партія Вітоса, що рішуче перейшла на правий фланг сейму — 15%, а решта — більш 20% прийшлась на долю нової грізної сили — національних меншостей, які в попередньому сеймі мали ледве 5%. Получився політичний нонсенс: з'явилася серйозна небезпека, шо в націоналістичній Польщі будут правити не поляки, праві чи ліві (всі партії в Польщі однаково отруєні націоналізмом), а чужі народи, бо, займаючи середнє місце в боротьбі правиці з лівицею, мешності можуть своїми голосами рішати все. Це вони й довели на першому ж засіданні сейма при обранні президента. Правда цей доказ коштував життя Нарутовичеві — «жидівському президентові», але й другий президент — Войцеховський одержав більшість лише завдяки тим же «жидівським» голосам.
Таким чином, з перших же днів існування нового сейму національні меншості показали, що вони є певною силою і будуть боротися за свої права. Це примусило польський націоналізм — крайні праві угруповання — заходитись біля утворення «уряду національної більшости».
Постріл Невядомського в Нарутовича був викликом з боку правих. Та ліві кола мобілізували свої сили і правим не довелося захопити владу анархичним шляхом. Тоді вони перейшли до консолідації націоналістичних сил і почали розмови про «національну більшість». Нікчемний кабінет ген. Сикорського, що утворився під час політичного заколоту й лише завдяки тимчасовому відступові
