щоб потім в разі розвинення робочого руху і приєднання до нього селянства далі боротися за соціялістичну революцію“.
На другому з'їзді Рад у фракції виразником найбільш гравої течії цього погляду був голова Кременчуцького виконкому т. Богуславський, що прямо й одверто заявив: „треба припинити боротьбу, ввійти в згоду з ЦР, аби лише виговорити існування рад, як осередків організації робочих мас“.
Не треба думати, що ці ліквідаторські погляди мали тільки поодиноких прихильників. Пригадую, що навіть у Радянському урядові — Народньому Секретаріяті саме перед другим Всеукраїнським З'їздом відбулося засідання, де обговорювалася дальша діяльність. Два погляди, дві резолюції стояли на обговоренні. Катеринославський погляд мав своїми представниками народніх секретарів: т. т. Квірінга, Лугановського, Лівшиця і инших.
Більшістю цих голосів було прийнято таку пропозицію, внесену т. Квірінгом: „Признати необхідним боротьбу з УЦР. Признати, що Радянська влада в сучасний мент не має під собою ніякого грунту. Увійти з УЦР в згоду на слідуючих умовах:
1) щоб ради робочих депутатів були залишені, як осередки організації робочих мас;
2) щоб не було ніякого переслідування більшовиків і була забезпечена легальна можливість їхньої діяльности“.
Ці резолюції було опубликовано у червні 18 року за часи першого з'їзду КП(б)У.
Треба додати, що більшість присутніх членів Народнього Секретаріяту стояла за цю резолюцію. Мені, як голові тодішнього робоче-селянського уряду, прийшлося заявити, що я не можу дати дальшого ходу цій постанові, тому, що уряд не в повному складі. На слідуючому засіданні всіх членів уряду з участю т. Овсієнко-Антонова — народнього секретаря військових справ, т. Клименка, Іванова Андрія і всіх инших членів уряду Народній Секретаріят відкинув цю пропозицію і більшістю прийняв точку зору так званого центру, що вже її подано вище.
На другому Всеукраїнському з'їзді склалася досить оригінальна ситуація. З'їзд зібрав, як сказано, понад півтори тисячи представників з усієї України, з усіх губерній, навіть Волині та Подділя. Штучність окремих державних організацій, як то Кривдонбасу та Одещини, на сьому з'їзді виявилася в повному розмірі. Від Одещини, окупованої майже цілком австро-німцями, особливо від території Криворіжжя та Донецького басейну представники були з усіх місць. Найбільш численне представництво було від рад Донбасу та Криворіжського району з губерніями Харківською та Катеринославською.
Як подано вище, на з'їзді утворилося три майже рівнозначні частини: більшовицька, ліво-есерівська і співчуваюча їм та українсько-націоналістична, або, як ми звали її тоді, гайдамацька.
Більшовицька фракція з'їзду по кількості делегатів теж роспадалася майже рівно на згадані вже три течії: лівих, центру
