республіки, було затримано і він пішов далі на південь України, де проти нього були на кожному місці революційні робітники й селяне.
На цю боротьбу і на всю дальшу боротьбу робітників і селян України з гайдамаччиною і германською окупацією великий вплив мав другий Всеукраїський з'їзд Рад, що відбувся в Катеринославі в другій половині березня 18 року.
Перша думка була — скликати його в Київі, чому завадив наступ німців; далі гадалося скликати його в Полтаві, нарешті, в Катеринославі. Хоч 2-й Всеукраїнський з'їзд Рад відбувся вже в атмосфері наступу окупантів, що зайняли майже половину всієї України, але він зібрав більше півтори тисячи представників рад робочих та селянських депутатів з усієї України. Треба підкреслити, що тут були представники не лише з України, що ще не була окупованою, а навіть з тих її частин, що були під владою окупантів і УЦР.
Так присутніми були представники з далекої Волині та Поділля, хоч лише окремими одиницями. З'їзд розбився на три майже рівні по значності і по кількості частини: більшовиків, лівих есерів і прихильників українських націоналістів: українських есдеків, yеcерів і т. и. Але перед тим як характеризувати боротьбу на другому з'їзді Рад треба зараз з'ясувати внутрішнє становище, ті ідейні течії, що склалися в тодішні часи в партії і виявилися на другому з'їзді. Ці часи майже не мають своїх письменних документів.
Історія цієї боротьби майже не відома для більшости молодих товаришів, най тому мені не докорять, що я трохи зупинився на цьому менті революції. Як вже подано було вище, з самого початку Жовтневої Революції, навіть до неї, на Україні склалося фактично три течії. Після Берестейського договору вони виявилися найбільш яскрово, найбільш виразно. Годі було думати, що „лівий комунізм“ лише в Росії був досить численний і не знайшов би грунту тут у нас на Україні в тих неясних складних обставинах, що їх з'ясовано раніш.
Дійсно, після 4-го Всеросійського З'їзду Рад серед лівих комуністів в Росії пішов розвал. Більшість їх вже тоді зрозуміла, що боротьба проти Берестейського догвору не дає користи пролетаріятові і веде цілком до ліво-есерівської тактики. Фактично ця ліво-комуністична течія партії після четвертого з'їзду загубила свою фізіономію і цілком з усією партією робила спільне діло. Залишилися лише невеличкі групи, які стояли на своїй позиції і думали, що треба фанатично боротися проти берестейської тактики, але в Росії їхня діяльність не мала під собою ніякого грунту і вони перейшли на Україну. Це були товариші: П'ятаков, Бубнов, Косіор й инші. Най мені товариші не закидають, що я згадав їхні імена; ці товариші досить велику і значну працю проявили потім на Україні і для всієї справи світової революції, щоб можна було їм нагадувати тодішні помилки; в
