ційної діяльности поодинокі робітники, що прийшли в школу революційної праці 5 — 10 — 20 років тому назад, а тепер вийшли з підпілля і під прапором революційної соціял демократії (так звалася раніш більшовицька партія) творили нове життя.
Більшовицька партія лише йшла на чолі цього періоду, надаючи йому оформлености та більшої класової свідомости.
Так майже одночасно з ініціативою Київської організації більшовиків, Київських Рад та Головного комітету соціял-демократів більшовиків України скликати перший Всеукраїнський З'їзд Рад, виникла думка у т.т. Харківщини та Катеринославщини про скликання другого обласного з'їзду рад Криворіжьского району та Донецького Басейну, а також у «Румчерода» — про з'їзд рад Одещини. Таким чином, до грудня 17 року, до того моменту, коли на роздоріжжі стояла історія всього розвитку України, більшовицькі сили все-таки не були об'єднані в одному центрі, — вони групувалися по ріжних напрямках, що йшли до одної мети — влади рад.
А поруч з тим УЦР, бачучи, що ніякими силами не можна подолати ту хвилю організаційної самодіяльности робочих мас і, може бути, не передбачаючи конечної неминучости відбуття скликаного більшовицького з'їзду, намагалась перешкодити цим планам, аби тільки утримати владу в своїх руках.
Як кожний з'їзд, що його скликало робітництво, маючи вже велику організаційну практику і організаційні знання, перший Всеукраїнський з'їзд мав свій статут і регламент, на підставі якого повинні були працювати делегати. Але УЦР шукає до з'їзду під фіговим листком депутатів селянських рад всіх своїх прихильників і спільників із селянських гуртків та спілок, яку б кількість членів вони не мали, аби тільки мати за собою більшість. І от у Київі, в політехничному музеї, невеличкий гурток біля 150 представників рад робочих депутатів, зовсім потопає у великій юрбі більш, ніж 1000 представників селянських спілок, що з них лише невеличка купка була дійсними представниками незаможних кол та сільської бідноти, а величезна більшість — пізніші хлібороби та гетьманці, а в ті часи— вільні стрільці та козаки Скоропадського й Петлюри.
З'їзд рад, підтасований УЦР, не міг в більшості виявляти волю працюючого народу, а лише волю ЦР, що скликала це гайвороння, і волю тих політиканів, що продали душу буржуазним верховодам.
Зрозуміло, які могли бути наслідки: в чаду жорстокої злоби проти більшовиків агресивні прихильники УЦР примусово роспускають мандатну комісію з'їзду, силою та шахрайством пролізають у дійсні члени з правом рішаючого голосу, все новими сотнями скидають з місця голови представників рад т.т. Затонського, Майорова та инш. і передають головування маститому Одисею українського націоналізму-шовінізму — Грушевському 3'їзд починається не під спів Інтернаціоналу, навіть не марсельєзи,
