ФІЛОСОФ З ГОЛОВОЮ ХЛОПЧИКА.
1. От я знаю, що маленький жучок кузька шкодить хлібам.
І коли роблять заходи, щоб його винищити, я рад, підтримую, сам беру участь, обливаю всякими пульверизаторами з їдкими рідинами поле, обливаю разом з иншими зерно синім камінем і т. д.
А от коли зірву одного колоска пшенишного на полі, а на йому той зеленавий жучок, ще й блищить металевим блиском і скулившись замре, то хіба я візьму його і в лютій злобі розчавлю, тому що знаю, що він і зараз поїдає зерно в колоску? Ніколи того не зроблю! Ну що з того, що я одного жучка уб'ю, якого я знаю зараз окремо, персонально, не в масі зо всіма иншими, а індивідуально; що з того, коли я його роздушу? Кому це поможе? Хай живе, та ще й пригрію диханням. Що один знищений колосок на цілий лан? Коли б він мене укусив зараз (як би міг), о тоді я б із ним обійшовся инакше, але ж то просто був би особистий гнів, а не свідома боротьба.
Таке чуття мав напевно і Дантон, коли, будучи прокурором Республіки, допомагав окремим роялістам — своїм ворогам — спасти своє життя.
А тепер в революцію скільки таких випадків…
Це мабуть тому, що в масових рухах переважає розум, а в індивідуальних — чуття.
2. Не тільки розум, а й душу корисно відпустити під чорний пар. Нічого, що там проростуть часом корчі бур'яну та будяків.
3. Не оглядайтеся назад — на шлях та на землю, по якій ви вже пройшли (властиво на те, що ростоптане ногами), бо це в минулому.
Треба любити тільки в майбутнє, треба жаліти тільки вперед.
