Тільки Сайгор мовчав. Тоді підійшла до нього баришня Татьяна:
— Хіба ви не підете?
…Не думав, підвівся і взяв її під руку, потім інстинктовно, нахабноприжавїй лікоть. Татьяна тягнула його: бігом! Побігли.
Зайшли всі в одну, здається, в жіночу купальню. Тип роздягався поволі. Тоня прикривалась спідницею. Сайгор не купався. Мадмуазель Ар'йон звернулась до типа:
— Вам подобається моє тіло? Ви бачите?
Тип ще сказав якусь банальність, а мадмуазель Ар'йон спитала:
— Парле ву франсе? — і з розльоту полетіла у воду.
Говорив тип:
— У вас, Татьяна, чудове тіло!
Студент захіхікав. Татьяна мовчала. Сайгор вп'явся очима в темряву, в тіло. І в ту ж хвилину одвернувся, мов спіймав себе на якомусь злочині. Потім і Татьяна з розльоту полетіла у воду. Купались: і студент, і Тоня, і тип.
Через півгодини вийшли з купальні. Сайгор взяв знову під руку Татьяну. Від неї пахло свіжим тілом, і тому ще більш дурманило голову. Всі побігли вперед. Татьяна і Сайгор пішли через кручу.
Простори закутав темний серпанок ночи. Далеко за ставком лунало перепелине поле. Поверхня сріблясто сковзалась до верболозів. Коли звернули з доріжки, шелестіло листя. Обходили столітні дуби. Пролетів кажан і обізвалась якась птиця над ставком. Проходила глуха, густа, післяпетропавлівська темрява.
Сайгор подумав: що сказати в цей мент? Що кажуть в цей мент? І інстинктовно давив Татьянину руку, — пухку, вище локтя.
Йшли до стіжків.
І тоді несподівано сказала Татьяна, — і несподівано, і ніби не вона, з легким відтінком болю:
— Думаю от про що: жила була собі дівчина — це казка-бувальщина — росла, підросла, ходила в ґімназію, училась, училась і ще училась. Нарешті, вийшла з ґімназії з золотою медаллю. І нарешті — стала машиністкою. Щастлива доля? Як ви гадаєте?
— Це ви про себе — здивовано спитав, ніби машиністка не могла мати такого доступного минулого.
— Так. Ну як ви гадаєте: щаслива доля? — І поспішно сказала: проте, не треба. Це важке запитання, важко відповісти.
І тут же інстинктовно, як і прижимав, залишив її руку. Помовчали.
Заверещала мадмуазель Ар'йон.
