В рукописному відділи Полтавського Пролетарського Музею переховуються цікаві листи Ів. Франка до Олени Пчілки, здається, ще й досі ніде не надруковані. Подаю з них поки-що два листи біографичного характеру. Правопис зберігається.
Вельми Шановна Пані
Ольга Петровна!
Пишу сей лист іще під свіжим вражіннєм оповідань моєі жінки про ту безконечну, справді материнську доброту і терпливість, з якою Ви, заняті своіми власними клопотами і гризотами, піклувалися ще й моєю сімьєю через усе літо. Я не в силі описати Вам, як глибоко зворушили мене ті оповідання — і завстидали не троха: я добре тямлю, як мало я заслужив на таку Вашу добрість, хоч запевняю Вас, що в мойім поважаню Ви все стояли високо, обіч Вашого брата, а мойого найліпшого вчителя. Та се вже якось така фатальність, що я завсігди мушу прикрости та клопоти тим, котрих найбільше поважаю і котрим найбільше завдячую. В моіх споминах набереться багато таких моментів, котрі я рад би окупити своєю кровю, коли б се було можливе.
Крім слів щирої подяки за всю Вашу добрість і щирість, оказану мойій сімйі, я хотів би написати Вам ще про дві річи. Перша річ ось яка. Пані Олеся Озаркевичева (Бажанська) під впливом діскусій стрийського…[1] жіночого віча задумала розпочати з новим роком видаваня раз в місяць невеличкоі жіночоі часописі. Вона певно швидко удається до Вас з просьбою запомогати єі виданє Вашою цінною працею літературною. Я не сумніваюсь, що Ви не відмовите йій своєі підмоги і заохоти. Вона несвідуща в журналістичнім ділі і бойіться ріжних страхів видимих і невидимих: зависти товаришок, насміхів з боку «Поступовців» á la Цеглінський, злоби з боку ретроградів і т. и. Ми вже тут оба з П-ком силувалися вспокоювати єі і додавати йій духа, та я думаю, що Ваше слово буде мати для неі далеко більшу ціну. А думка сама міні видаєся дуже щасливою, тим більше, що виданє другого тому альманаха, крім коштовности і малоі покупности такоі книжки, має ще й те недобре за собою, що в найліпшім разі буде тілько обявом літературним, коли тимчасом газета самою своєю природою перетягає справу на поле роботи громадянськоі, стаєся осередком і виразом певного руху, завязком певноі постійноі «організаціі, котроі іменно жіноцтву нашому найбільше треба.
Друге діло, про котре я хотів поговорити з Вами, се новелла Лесі Украйінки, котра находиться у мене. Що Ви думаєте з нею робити? Я чув, що Ви призначили єі для другого тому альманаха. Та коли то ще той альманах буде друкований. Чи не можна би змінити сю поста-
- ↑ Тут пропущено одно слово дуже нерозбірне.
