воротних рівномірних рухів згідно основного принціпу. Теорія Птолемея чудесно з'ясовувала ті нерівності планетних рухів, про,які знав стародавній світ; через арабських вчених вона цілком перейшла в середньовічну астрономію і заразом з фізикою Арістотеля визначила собою усю середньовічну філософію природи.
Задля середньовіччя теорії Арістотеля та Птолемея були справжнім кладом; тут в гармонійній універсальній системі було подано все, що потрібне було середньовічній людині релігійного настрою: центр всесвіту — земля, відсутність инших населених світів, погляд, що земля та инші небесні тіла ріжняться що до якости одно від одного, подвійність досвідного світу і т. д., — усе оце як найкраще стояло в згоді з центральним положенням людини, або, як кажуть, антропоцентризмом. Мало того, в ідеях Арістотеля можна було знайти де-які теологичні думки, бо ж для нього рух небесної сфери протягом доби був наслідком ТОГО, ЩО існує Перший Двигун, якому надавали релігійно-морального характеру. Цю ідею чудесно могла засвоїти середньовічна думка і її можна було погодити з ученням святих отців.
Наукові ідеї Арістотеля та Птолемея були плодом колективної творчости античного світу і, звичайно, не мали догматичного характеру. То були положення, шо з'явились в світлі вільної критики, тоб-то як раз того фактору, який вважали остільки небезпечним в середні віки. Схоластики по свойому скористувались ідейною спадщиною античного світу: те, що у Арістотеля мало значіння наукової теорії, а у Птолемея гіпотези, котра задовольняюче з'ясовує спостереження, під впливом богословських ідей набуло характеру непорушного догмату, переймаючись поступово остільки дивною для нас середньовічною ідеологією.
Людині взгалі є властивим переносити на речі та явища зовнішнього світу свої прикмети: вона завжди їх трохи антропоморфізує, і слова Гете про те. шо «людина ніколи не пізнає, оскольки вона є антропоморфістом», навіки зостануться справедливими. Одначе, те, що може бути введене тепер у науку тільки мимохіть, у середні віки робилося свідомо і цілком набуло значіння методу досліду природи. Так, серйозним закидом проти учення про рух землі довкола сонця вважали міркування, шо на цей випадок земля вже давно втомилася б і зупинилася. Рух планет з'ясовували тим, шо кожна планета має душу, = ка керує її рухом. Оскільки глибоким було це переконання видно з того, що його поділяє навіть еєликий Кеплер, правдивий основоположник теоретичної астрономії.
Для сучасної людини пізнати явище значить винайти його причини, або, коли хочете, функціональну залежність між явищами, шо їх ми розглядаємо. Для середньовічного мислителя цього було ше мало: не досить було знати причини явнії:, треба було знайти їх мету, їх місце в загальній гармонії світу. Оскільки ця потреба шо до винайдення мети явища була пекучою, видно хоч би з такого факту: коли Галілей відкрив супутників планети
