Історія всієї нашої громадської війни це доводить. Щоб перемогти радянську владу міжнародня контр-революція давала гроші й допомагала всіма засобами ріжним національним партіям, Українські жовтоблакитники часів Центральної Ради та Директорії, грузинські меншовики, вірменські дашнаки, азербайджанські мусаватисти, кримський курултай і т. и. й т. и., — що це все собою уявляло, як не ріжні фірми більш чи менш національні, за якими ховався міжнародній імперіялізм — англійський, французський, польский, румунський, турецький і т. и. І тепер на що рахують в боротьбі з радянською владою чужоземні капіталісти, як не знову на національній мент, на запалення національних пристрастів, оживання національного цькування та національної боротьби.
Тут треба зазначити, що національний та провінціяльний сепаратизм є не тільки одним з найнебезпечніших засобів в руках контр-революції проти робітничо-селянської революції, але й проти революції буржуазно-демократичної. Згадаймо французьку революцію. Слово «федералізм», що відповідає нашому теперішньому слову «децентралізація», зробилось тоді ненависним. Робесп'єр не казав про нього инакше, як про одну з «гідр», яку чужоземні тирани кидали на революцію: «даремно жірондистське кодло й підлі агенти чужоземних тиранів, щоб задушити Республіку в її колисці кидають проти неї з усіх боків гадюк ганьби, демона громадської війни, гідру федералізму й потвору аристократії»[1]. Душею цієї змови, як відомо, була Англія. Вона між иншим хотіла захопити у французів Тулон, Дюнкерк та їхні колонії, причому мала на увазі поставити на відновлений французський трон одного з синів англійського короля, а потім, після закріплення своєї влади у Франції, вона рахувала, що знову зможе підбити під себе Америку. «Треба зазначити, що цей уряд (англійський), — каже Робесп'єр, — одночасно й паралельно вів дві інтриги, — одну у Франції, другу в Сполучених Державах. В той час, як він намагався відділити південну Францію від північної, одночасно він влаштовував змови для того, щоб відокремити північні провінції Америки від південних і так само, як він намагається федералізувати нашу республіку так само і в Америці він змагається в Філадельфії, щоб розірвати зв'язок конференції, що об'єднує ріжні частини Американської Республіки».
Ми повинні добре пам'ятати ці історичні приклади. Для нас вони стають живою сучасністю. І коли в змаганнях між марксистами революціонерами на взір Плеханова та федералістами на взір Драгоманова, перший висловився за революційний централізм, а другой лаяв його словами «якобинець», то, звичайно, йшла мова не про царсько-бюрократичний централізм, а про зберігання того єдиного фронту та єдиної волі без якої проле-
