Якщо капіталізм руйнував феодально-бюрократичні держави й на їх руїнах будував нові національні держави, він, звічайно, не кінчав тут своєї революційно-конструктивної праці. Він ішов далі. Для свого розвитку капіталізм потрібував міжнароднього збуту, скупчення засобів виробництва, й для цього йому потрібні були величезні державні об'єднання з численним населенням, з величезною територією, з ріжноманітними природніми багатствами. Чим держава більше, чим численніше її населення, чим ріжноманітніші її багатства, тим швидче розвивалась промисловість та торговля, зростали продукційні сили, збільшувався прибуток капіталу. Таким чином, капіталістичний розвиток сприяв великим державам за кошт менших. З другого боку, в боротьбі за опанування світовим збутом капіталізм одної країни йшов поруч з капіталізмом другої проти капіталізма третіх країн. Утворювались міжнародні трести та картелі під керовництвом великих фінансових організацій, що втягали в ці комбінації й самі уряди. Утворення міжнароднього збуту було можливе, звичайно, лише при примусовій чи добровільній згоді держав на ріжні міжнародні торговельні договори, на ріжного роду міжнародні конвенції, почтово-телеграфні, залізничі, пароплавні тощо, на ріжні кондомініуми, сумлінні концесії і т. и. і т. и.
Одним словом, мечем чи переконанням капіталізм проводив інтернаціоналізацію господарського та політичного життя скрізь, де він робився хазяїном. Звичайно, капіталізм дбав про свої інтереси, але проти своєї власної волі утворював тим же самим сприяючі умови для розвитку пролетарсього руху. Великі державні формування робили можливим і утворення могутніх професійних та політичних організацій і стимулювали міжнародній робітничий рух. Перевага великих державних об'єднань, як політичних, так і економичних, остільки очевидна, що кожний свідомий робітник розумів її й вітав.
Комуністична партія більшовиків в свойому програмі підкреслювала завжди обидві тенденції капіталістичного розвитку: національне визволення та інтернаціоналізацію політичного та господарського життя. Визнання за кожною нацією права на незалежне існування не виключало, звичайно, їхнього об'єднання в великі добровільні державні союзи, з наданням усіх гарантій лойального забезпечення інтересів окремих народів.
В першому програмі, що склала собі РСДРП і який затверджений другим партійним з'їздом в серпні 1903 року, передбачалось в 13 п. право націй на самоозначення.
Влітку 1913 р. на нараді Центрального Комітету РСДРП з відповідальними робітниками партії було прйнято резолюцію по національному питанню, яка, розвиваючи 13-й п. партійного
