І сів на спориш шляху. Гордій підійшов і теж сів. Батько озвався перший.
— Ну, що, як, сину, на степу, на нашому вже?
— Ореться погано.
— Погано-погано. Аж диву даєшся: той же степ, що й був. І робимо ті ж, що й робили. — Ми. І худоба ж та. Ну хай там десяток пар на слободу й не стало. А вже ж окономичеські воли всі на село пішли. Да. Усе — те. А глянь — далеко ми з заду.
— Оце ж вам, тату, і — ріпка. Цупимо кожен собі, аж очі з лоба вилазять. А й не те, що гуртом. Дід, баба, жучка та внучка, ще хто там. І очі б у лобі зосталися. Це вже, бувало, у Балуєва і виорано й посіяно було. А ми ще тілько дряпаємо. От і вроде ж так.
— Та ну да ж: як робиш — так і маєш. Ми й самі це знаємо. Знаємо'як і краще, а тілько'як у тупикові стоїмо. Потому собственость кожному у самі печінки в'їлася. „Гуртове-чортове“ це ж наш мужик сказав. І хоч ти роспинайся — а він одне: хай воно в мене у десятеро менш родить, а за те я — сам собі. Коли схотів — роблю. Як схотів, так і роблю. Де схотів — там і дів. Воно, звісно, тілько здається, що сам схотів. А воно життя роспоряжається. Ну'шо ж. А здається що то я, сам. Ми так, як ото п'яниця: і знає що шкода йому від горілки, а п'є, бо звик, не може не пити.
Підвівся.
— Ну то я піду. Ви ж тут гарненько глядіть. Пристануть — підгодуєте.
— Добре. (Ми наче п'яниця — і знаємо…) Так-так — і знаємо, а тілько не хочемо.
Хмурний пійшов до плуга.
Орали. Підійшов вечір — поверталися додому. Знов хмурний і стомленний ішов по м'ягкому пилові шляху. Дивився під ноги на мережку ступневих слідів і думав: чому і в мене не ратиці? Никав би це по толоці. Лежав би та ремиґав би. І не було б дум. А то…
Вгорі хтось тупим гвіздком водив по склові. (Аж зуби нили).
В душі було сіро і тоскно. Потім — пусто. А в пилові — тупий біль.
Минали дні.
Соняшно — зелено. И все ж чомусь сумно було. І чогось неначе жаль.
Вдень, звичайно, робив на полі. Сіяли, садовили грядовину. Увечері , стомлений' повертався додому і, лігши спати, довго перекидався з боку на бік.
За вікном у садку десь щебетав соловейко, притихне, немов прислухаючись до чого, і знову. Десь співають хлопці — дівчата.
