що — сіренькими ось поцигикаємо. Де батько саме орють? — звернувся потім до матері.
— А на окономичеській. Зараз од лісу. Та ти ж хоч поснідай.
— Я й так. Їсти ще не хочу.
Пішов.
Сонце помалу лізло по волохатих хмарах все в гору — в гору. Аж ізчервоніло від напруження й блищало, немов спітніле. За тинами по вгородах молодиці садовили грядовину. Десь на леваді маленьке дівчатко співало весільної і голосок тендітний високо бренів, обривався, то тихо згасав, немов губився між дерев. З-за лісу сунулась синя хмара. І наче з під землі щось чи ревло глухо, чи гуркотіло.
Ішов Гордій по м'ягкому пилу вулиці цікаво розглядаючись. Так давно це все бачив.
Ось — панська дача. За поламаним парканом — білі окації валом облягли. Далі — осики. На якійсь кувала зозуля.
Гордієві чомусь пригадалася — товпа по вулиці. Галас. З гострими рисами обличчя. Між них чиєсь. З переляканими очима й плаксиво скривленим ротом.
— Бий його! Буржуй!..
— Він ще буде одстрілюватись. — Хтось ляснув в обличчя.
— Я… я, товаріщі… — перелякано зашамкав той.
— А, знаємо. Бий!
Вибухнуа постріл.
— А-а!..
Пригадалося ще — курява вулицею. В блискучому автомобілі — мущини гладкі із золотими ґудзиками. Гарні панночки…
Де вони? Мабудь їдять румунську мамалиґу. В Африці за франки розстрілюють повсталих рабів. Або „безпартійно“ спацирують, гладко прилизані. Може спекулюють сахарином, керенками, робленими усмішками (і тілом), кремінцями до бензинок… А на самоті жадно пожирають очима телеґрами в „Вістях“ із-за кордону.
— Немає нічого! — і тяжко в безнадії зітхають.
З за окацій чувся дитячий сміх. Гомін.
Невже притулок? О, живемо!
Гордій проліз у дірку в паркані і кріз кущі глянув. — На ріллі городу маленькі фіґурки дітей розсипалися, хто — з заступом, хто — з граблями. Ось біля самих кущів — садовили картоплю. В двох ступнях од Гордія біляве хлоп'ятко старанно копало ямки. Маленькі рученята — чорні в землі. На обличчу — сліди пальців. (Як воно мухи!) Котиться піт. А в очіх завзяття. Другий, чорненький хлопчик все приставав до нього:
— Дай я сце троски…
— Куди воно! малишня. О! — втер носа, — Бач як треба? О!
— Та дай, я так зе й буду. Тьотя Христя, — хай дасть!
