гармошка. І баламутно бубонів бубон, — залицявся. Лунав веселий сміх. Десь вибухнув молодий призивний дівочий вигук.
— Го-го-го!.. — шарпнулося зпід верб. Кинулось назустріч, хвилюючи ніч.
За річкою — росняні луки. Далі — ліс. Загадковий і мовчазний…
Гордій лежав на кручі. І робилося сумно йому. Так сумно.
Ну, він — дома. Але такий чужий і непотрібний він тут. Чужий і непотрібний, бо — хорий.
Думки обривалися. І в мозкові саме „хорий“, „хорий“ гидко хіхікаючи повзало, як черва. Все заповняло собою.
… Весна. Річка в серпанок туману загорнулась. Похилилися верби над річкою, вдивляються в воду. Дівочий сміх. Зорі…
„Хорий!“
… Прийде ранок. По степу розповзуться люде. Спітнілі обличчя, загорілі. В-горі бренітиме блакить.
„Хорий!“
… Старенькі батьки в убогій напів-розваленій хаті. — „Прийшов?!“ — (раді) всміхаються подряпані недолею, важкою працею обличчя… Так, прийшов. Але…
„Хорий!“
Болюче було. Хотілося не вірити самому собі. Забути і біль в грудіх, і кашляння з кріваво-харкотінням. Все забути болюче. Бо так молодо ж і призивно пахтіла ніч. Так хотілося бути здоровим, радісним. Як инші. Як і все навкруги.
На леваді внизу лунала пісня. Гордій дивився туди, і здавалося, кріз прозоро-блакитну воду, бачив чарівне дно. Як у казці. А на ньому якісь химерні рослини. Бризки чи згублені зорі. Міняться — грають огнями. Ось із сутінів вибігли русалки. Зі сміхом майнули під верби до млина.
— Шувбох!… — і бризками, як брильянтами бавились. Хватали — розсипали на береги.
— А-а!.. — жагучо скрикнула якась. Заломивши руки, струною натяглася.
— Гі-і!.. — й обірвалася.
Ах, чорт!
Гордій, хвильний, схопився й нестримним криком з хорих грудей шарпнулася жаґа. Закашлявся. Довго й глухо. Безсило схилився на землю.
Так болюче було. Хотілося головою битися об землю. Ридати голосно, захльобуючись. Щоб текли сльози — палили обличчя. А їх не було. Спазми здавили горлянку, не пускали ридань. І вони, не знаходючи виходу, трясли все тіло. Таке безсиле й непотрібне. Немов не його.
Справді — невже це він, Гордій, на кручі розпластався й плаче в безсилій злості? До болю в нігтях гребучи землю? Невже він, який…
