Вероніка сказала:
— Демо! Ти митець революції, а от „сьогодня“ ти й не напишеш, тому що „сьогодня“ є зовсім не те, що каже Стефан. Не героїчні будні, а героїчне терпіння. Зрозумієш — напишеш.
Стефан сказав:
— Це патетика… Це твої босі ноги в калошах, Вероніко!
— Може.
… Розмову кинули — увійшов дядя Варфоломій. Він прийшов з Донецького вокзалу, з синього шуму. Він конче був радий, що нарешті і Вероніка тут, бо завтра як раз йде потяг на закинуту станцію. Дядя Варфоломій був певний, що Стефан умовить Вероніку, і він жартував.
… Дядя Варфоломій говорив:
— Послухайте старого. Треба їхати. Боятись нічого: у нас все „благонадьожно“. Більше. Скажу по щирости — матеріялізм. Як у свій час носили винниченківські сорочки, так тепер наше глухе місто поринуло в матеріялізмі. Якась пошесть. Підеш в гімназію — матеріялизм. Підеш в просвіту — матеріялізм. Навіть в автокефалії про матеріялізм чуєш. Словом, цілком „благонадьожно“… А наша, так сказать, ґенерація старих зубрів, що ведуть свою родословну від Грушевських, Петлюр та инших, — цих, знаєте, елеґантних панів та панночок з орієнтацією на першу паризьку моду, цих скоро не буде. Де дінуться — бог його знає. Напевне тільки це: незабаром станем іхтіозаврами, матеріялом для археологів… Ідемо, Вероніко — цілком „благонадьожно“.
І тут же дядя Варфоломій подумав про курочок; „гарно-б завести!… І вся ця суєта житейська… Охо-хо“! Позіхнув і ретельно перехрестив уста.
Тоді Вероніка сказала.
— Демо, сюди не заходила Христина?
— Ні.
— Ну, так мені треба йти. Сьогодня на Поярних посьолках спектакль.
Дядя Варфоломій скинувся: — щось закричав заверещав.
Вероніка мовчала. Дядя Варфоломій покликав у сіни Стефана. Як же так? Завтра ж потяг? І рішили йти з нею.
… Вийшли всі на ґанок. Небо відходило вдаль. Зорі творили нечувану загірню симфонію. — Пішли до ріки. Дядя Варфоломій проводив до берега, останні — з Веронікою на спектакль. Коли виходили за город, дядя Варфоломій, що йшов позаду всіх, покликав Стефана. Розмахував руками, хвилювався.
… З городу сунулись вози. Перекликались у вохкій весняній імлі. На сході стояла чітка зоря. Пахло (Дема казав)
