Тоді на сцену виступають фашисти. Fasci — значить по-італійському отряди, загони. Fasci di combatimento — бойові отряди, бойові дружини. Початок організації фашицьких загонів і соціальне коріння фашизму виявляються зараз же після закінчення війни. Перші кадри фашистів було зорганізовано з демобілізованих салдатів та офіцерів. Коли перші за скороченням промисловости не змогли найти работи, то другі не схотіли після війни вернутися до „чорної“ праці. В той же час Італія сильно постраждала в результаті війни. „Перемога“ для Італії дала не багато. На цьому грунті бувші інтервентисти (прихильники втручання Італії в війну) склали бойові отряди для захисту порушеної справедливости (за приєднання до Італії Фіуме, за перетворення Адріатичного моря в Італійське внутрішнє море).
Тов. Т. Сандомирський в своїй праці „Фашизм“ на підставі доброго ознайомлення з матеріялами про фашистів приходить до висновів, що фашизм не має власної ідеології, краще сказати, що ця ідеольогія невиразна, мінлива, як невиразна і мінлива позиція тих ріжнородніх соціяльних груп, що стоять за фашизмом.
Фашизм, на думку одного із головних його діячів-ідеологів, полковника Горголіні, — це синонім антіколективизму і антідиктатури пролетаріяту. Мусоліні, основоположник і провіднік фашизму, сучасний диктатор Італії в своїй історичній промові 30 вересня 1922 року заявляє, що „Держава повинна репрезентувати не партію, а весь колектив нації. Держава, яка на протязі 50 років не зуміла організувати відпор соціялістичному насильству, держава, котра не ризикує випустить своєї газети тільки через те, що друкарі оголосили страйк, котра живе і вічно хилитаєтся, засуджена на загибель“.
В своїй внутрішній політиці фашисти виявляють себе більш виразно в останній час, даючі яскраві картини своєї дальшої революції. З початку, одначе, фашизм був пофарбований радікальним кольором, але чим далі, тим все більше стає виразніш характер фашизму, направлений до знищення робітничого руху в Італії. Згодом кадри фашистів поповняються всіма тими елементами, котрі так чи инакше постраждали від війни, котрі розчарувались за допомогою соціял-зрадників в можливості досягти своїх інтересів шляхом боротьби. Одначе, не мало знайшлося тих, котрі під час підйому революційного руху в Італії також постраждали. Ці елементи знаходились перед усім в колах власників підприємств та поміщиків, навіть в колах інтелігенції, котрих було сильно „притиснено“ в часи панування робітничого руху, ба навіть серед инших кол населення, котрих демагоги фашизму зуміли налякати прикладами голодування і руїни Радянських республік.
Коли початок фашизму можна віднести ще до 1919 року, то розцвіт його почався тільки в 1921 році. Підчас безцвітного кабінету Бономі (липень 1921 — березень 1922 року), а особливо ще більше безцвітного кабінету де-Факта (березень 1922 — жовтень 1922 року), фашисти стали фактичними господарями в Італії.
Нарешті 30 жовтня 1922 року провідник фашистів Мусоліні підходить зі своїм військом до самого Риму, де-Факта подається до демісії, і влада передаєтся королем до рук Мусоліні. Останній здобуває — від
