Наша доба, як і кожна доба занепаду, дуже літературна. Літературні інтереси зобов'язують до революційности — це річ давно відома. До того в буржуазному театральному інтересі до революції ховається якась перекручена гра з вогнем. Яку страву має дати революція для цього інтересу? Більше літератури, більше мистецтва для перекручених натур, — більше театру! Пролетаріят претендує на керування духовне. Гаразд, хай він доведе, що він має на це право, хай утворить таке мистецтво, щоб воно випереджало наше своїми пікантними вигадками. Хай поб'є наші рекорди! Хай вигадає щось нове, зворушливе, сензаційне! На жаль, не тільки відживаюча буржуазія висуває ці вимоги до пролетаріяту, що виходить наперед; і ми, комуністи, також буржуазно затроєні літературним нахилом. Є люде, що вони на 100 відсотків належать до старої школи; комуністів, що були б комуністами на 100 відсотків, на поверхні землі поки що немає. Старі мірки, старі оцінки в нас усіх в більшій чи меншій мірі в крові. Тай й те сказать, ми, між иншим, всі погоджувались на тому, що у пролетаря тепер є більш поважні завдання, аніж ото сісти та вигадувати нові літературні, чи малярські засоби. Старий світ зійшов культурою, він може виділяти хіба культурні секреції — в формі мистецтва й літератури, котрі потім природнє утотожнюють з культурою. Ми без критики прийняли цю ідентифікацію, відсіль і вимоги до пролетаря. Очевидно, — що дуже важно, — коли ми констатуємо, що надходить нова пролетарська культура навзамін культури старого світу. Якби можна було порушити пролетаря в одну мить створити мистецтво, нове мистецтво, видима річ — це дало б потрібний нам доказ.
„У пролетаріята немає культури“, — сказав мені нещодавно один прекрасний товариш, коли ми сперечалися на цю тему, — і „в його немає, приміром, архитектури! його архитектура цілком дрібнобуржуазна, він допіру стоїть перед завданням збудувати собі власну марксистську культуру“. Отже і в дрібної буржуазії немає власної архитектури, так само, як, мабуть, і в сучасної буржуазії взагалі — значить і в неї виходить немає культури?
Очевидно, що у пролетаріята є своя культура — і давня культура, але тільки вона ще не дотяглася до сонця і не розвинула своєї крони. Багато вона простягла до неба зелених наростків — це знак! Багато з керовничих постатів старого суспільства за останнє півстоліття вийшли з пролетаріята. А могутні пролетарські організації, хіба ж таки їх могла збудувати й вести далі безкультурна верстка суспільства? У пролетаріята є не то культура, а навіть культурні ритуали — цілком одмінні від ритуалів инших верств. Кождий, хто сам пролетар, знає, що в халупі так само легко переступити пристойний тон, як і в инших залах. Тісна злука в межах нижчого класу, спільність в доброму й злому й, для нього характерна, солідарність — чи все це з учорашнього дня?
