|
Зібралися аули аж тоді,
Коли вже кличі твердо пролунали:
„Кавказ кавказцям, гори-гоцям,
Земля адиге - адигейцям,—
І геть усіх чужинців.'“
— „А як же тих, що з дрібними дітьми,
Ну, хоч би русів незаможніх?“
— Хай їдуть на Москву.
Геть до своїх—на північ!
Вони гнітили нас!“
— „Ні, бідні не гнітили:
Царі та жандарі...“
— Однакові!—
Найбільшецюсухую ворожнечу
Між людом сіяли дашнаки.
Вона розбрякла, як сухе насіння
І гірчаком на каміні вже почала рости.
Іскандер rcjfaoc надривав,
Що бідні Діоди завше брдтгя,
Але намарчо кидалось завзяття,
Бо цвіль уже гнила.
Старі й багатії за ворога приймали.
Тоді він кидався у молодь.
Але й вона отарою тяглася
За старшими й багатшими адиге.
Іскандер був, здавалось, сам.
І виривалось: горе, горе,
Ти наче тінь усюди слідом ходиш!
Ступила воля поміж нас,
А тут ця щупточка багатих,
Що вміла руськії ґазети протати
Та з офіцерами козацькими
водила спільні хори,
Посіяла в незаймані ще душі
Слово гниле і хворе.
І бідні знову ззаду.
— „Друже салдате,
Хоч ти з'ясуй та простягни їм руку!“
Не слухали, спішили через
гори
І на просторах Росії,
Як мадя росповзались.
Іскандера багаті почали цькувати.
Прибічників своїхізмасибідноти
Наздогін кидали.
Казали:
— „Дивіться, як народ він дурить.
Колись-то був за нас, за адигейців.
Тепер крутити став:
Він ворогів почав любити.
Ще й вас так учить.
Тоді на бій водив,—
Тепер зове на мир“.
— Та й правда, говорили:
Він до війни на руських нападав.
Мабуть звихнувся, підкупили.
— Звичайно так, шептали багачі:
Тоді він був співцем,
ft зараз—непотребство,
І слово його кволе,
Не доліта до нас.
Проте на раду закликали
Щоб осміяти, краще познущатись,
І всі думки його обкидать калом.
Тоді він не ходив,
Бродив горами, як чужинець.
Казали вороги:
„Нам воля, радість,
А він як неприкаяний блукає
сам, бо зрадив.
Не хоче вкупі з нами буть,—
Вже вирікся адиге“.
Який отруйний біль!
Яка прогіркла жовч,
За тими сміхами пішла у душу
У горлі іскрами пекла
|
