про Шевченка, що вийшов нещо давно, з розробленою бібліографією. А немає сумніву, що коли б ця праця була укінчена, ми мали б «Етюди про Шевченка» (що початок їх, до речі, М. Хв. дав років десяток назад), подібно до відомих «Этюдов о Пушкине», котрі, як уже сказано, зробили де-який вплив на хід розвитку Пушкінознавства.
Далі, значну групу праць М. X. Сумцова складає шерег його розвідок по історії української літератури XVII віку. Загалом вони освітлюють в значній мірі цю добу бучного росцвіту української культури, з окрема літератури, коли вона значно впливала навіть на своїх дужих сусідів, а то на Московську державу. Незалежно від того інтересу, що його викликав з боку дослідників цей період, вивчення його затримувалось довгий час через майже повний брак матеріялу, який був роскиданий по старовинних книгозбірнях та архівах. Хоч як посунулось вже вивчення цієї доби та посунеться ще й далі, за М. X. Сумцовим назавжді зостанеться слово першого діслідника, що не побоявся у 80-х роках, в обставинах незрівняно несприятливих, ніж зараз, з головою поринути в безмежне море невідомого матеріялу. А зовнішні умовини праці були несприятливі, виключно несприятливі. Досить сказати, що дисертацію М. X. Сумцова про трьох литературних діячів XVII в. — Лазаря Барановича, Іоанікія Галятовського та Інокентія Гізеля — після доносу божевільного професора Безсонова не було дозволено до захисту. Навіть в архівному матеріялі шановної давнини було знайдено «крамолу».
Головним завданням праць М. X. Сумцова в обсягу української літератури XVII в. було з'ясувати місцевий елемент у творах письменників того часу і довести, що тогочасне українське письменство було продуктом тодішнього українського життя та в тій чи иншій мірі відбивало його на собі. Характерною особливістю науки та письменства того часу, на думку М. X. Сумцова, є тісний звязок їх з народнім життям, з якого вони виходять, в якому почерпують свої головні сили, виявляючи переважно інтереси народу, у всій його православно-церковній суцільності та в єднанню всіх його верств.
Наш начерк наукової та літературної діяльности М. Хв. Сумцова зрозуміло є короткий та побіжний. Проте й з нього видко основні риси М. X. як ученого: незвичайну для нашого часу, що звик до вузької спеціялізації, широчінь та ріжнобічність галузів досліду, незмінну близкість усієї його наукової праці до життя. Ці риси виявилися між иншим в особливих полемічних, публіцистичних та апологетичних елементах, що їх ми завжди подибуємо в працах М. X-а. Особливо це треба сказати про досліди його з історії української літератури, української етнографії та фольклору. Тут М. X. Сумцову доводилося не тільки посувати науку вперед, але й доводити її право на існування, що воно, як відомо, не раз підлягало сумнівам. Є два типи дослідників — вчених. В той час як одні риються в пилюзі архівів
