Сторінка:Червоний шлях, 1923-01.pdf/210

Ця сторінка вичитана
 

І. АЙЗЕНШТОК.

МИКОЛА ХВЕДОРОВИЧ СУМЦОВ.
(1854-1922).

Півроку минуло з того часу, як уночі, з 14 на 15 вересеня, вмер професор українського та російського письменства, член трьох академій — української, російської та чеської — Микола Хведорович Сумцов.

Особи, що близькі були до небіжчика, ніби знали, що недовго вже зосталося жити йому: лихі пригоди останніх років, скрутне матеріяльне становище, родинні нещастя та страти, — усе оце тяжко відбивалося на його старому, стомленому та виснаженому організмові; швидко та неминуче наближаючи вченого до рокової розвязки. Але заразом із тим, якось не хотілося вірити, що ця розвязка є близькою: так багато лишалося ще недоробленого, недоконаного, у голові роїлося ще так багацько думок, так жваво й з юнацькою пристрастю брався небіжчик до любимої роботи. Він і вмер на варті: увечері сів, як звичайно, за письмений стіл працювати, а вранці його знайдено мертвим у кріслі з оливцем у руках, перед роскритою книжкою. Яка красива та почесна смерть!

Півроку пройшло від дня смерти, але до цього часу ще важко, майже неможливо охопити всю діяльність вченого зо всіма деталями. Надто вже ця діяльність була ріжнобічною, надто багато він зробив, щоб можна було тепер, коли жаль з приводу його смерти є ще живий, підводити підсумки до праці небіжчика. Зараз це подужає тільки ціла група осіб, і, звичайно, то складає обов'язок тієї групи молодих вчених, що призналися яко останні учні М. X. Сумцова. Пам'ять М. X. Сумцова вшановано у Київі, Петербурзі, Москві, навіть у Владивостоці, — і тільки Харків, де небіжчик прожив ціле своє життя, де працював і залишив декілька поколінь своїх учнів, тільки Харків аж до останнього часу не спромігся згадати старого вченого та професора[1]. В оцій коротенькій замітці я хочу лише познайомити читачів з діяль-

  1. 3 окрема нічим не вшанувала пам'яти М. X. Сумцова Науково-дослідча катедра українознавства, що одним з керовників її був небіжчик.