інтернаціональну культуру поруч з національною; перемога пролетаріату надто посуне цей процес.
Як висновок ми можемо формулувати таке тверження: те, що діється зараз на наших очах, як історична необхідність, — піднесення національної культури, повинно мати підтримку з боку того класу, що йому належить майбутнє, — з боку пролетаріату. Зростання національної культури, повстання газети рідною мовою розвиток науки та мистецтва на національнім грунті, — усе оце пролетаріат розглядає як могутню підойму до розвитку суспільства. Але пролетаріат не може робити цього предметом свого пафосу, своєї пристрасти, не може оголосити своїм святе святих. Він повинен опанувати зброю задля зреволюціонізування світу, але робити йому це об‘єктом своєї пристрасти не слід, бо перед пролетаріятом стоять инші завдання, инші тенденції, що кличуть його до утворення єдиного людства. Це людство дійсно переможе природу, візьме до своїх рук власну долю і тоді справдяться ті слова, що їх Маркс приклав до цілої минулої історії, — він назвав її прологом історії. Тоді людина закінчить пролог своєї історії, свою передісторію, переживе усі спадкові елементи минулого, що відограли вже свою ролю, і почнеться справжня історія людства.
