сприняття, підходу до питання. В наслідок того, каже Бауер, ріжниця між мандрівниками не зменшиться, а ще збільшиться, з огляду на силу національної аперцепції, з причин національного пофарбовання їх спринять. Ріжниці ще більше піднесуться, стануть яскравіше, діференціяція зросте.
Коли б ця теорія була правдивою, тоді Бауер справді мав би право зробити той висновок, який він робить. Бо в суті річи усі висновки Бауера грунтуються на теорії національної аперцепції, що її ще й досі не розглянуто в марксистській літературі. Каутський зовсім не торкається цього центрального пункту, проте уся теорія Бауера побудована на національній аперцепції.
Зараз я не маю змоги зупинитись на цьому моментові зі всім його філософським значінням. Скажу тільки, що у Бауера теорія національної аперцепції є звязана з його кантіянством. Коротенько я визначу цей звязок, аби глибше з'ясувати питання.
Річ у тому, що з погляду Кантової теорії пізнання людський апарат сприняття по свойому, так би мовити, перероблює кожний елемент пізнання, накладає на нього свою печать, нав язує свої форми пізнання предметові сприняття. Кант виходить з того що не лише простір та час, але й причинність та все инше не є щось властиве, самому предметові, а тільки є формами сприняття, які наш розсудок, наш розум надає предметові. З погляду цього Кантового ідеалізму є зрозуміле твержєння, що його Кант висловлює у своїх «Пролегомонах», а саме, ніби наш розум не бере закони з природи, а тільки приписує їх природі. Причина та наслідок, час та простір — усе оце лише продукт нашого пізнавчого апарату; це суб'єктивні елементи, елементи чистого розуму, що їх ми вносимо в досвід. Одно слово, наш розум є щось апріорне, трансцендентне, що упереджує досвід, є над досвідом. З погляду такого Кантовського розуміння нашого пізнавчого апарату, теорія Бауера становиться зрозу мілою. Але в чому помилка цієї теорії? Помилка Кантової гносеології полягає в тому, що вона вириває апарат нашого пізнання ч зі всього звязку дійсного світу. Звичайно, наш пізнавчий апарат дещо вносить: навіть дитина, що доперва народилась на світ, має мозок, у якому є сконцентрований розвиток усього людства, хід розвитку від звіря до людини. Мозок дитини є надто складний продукт попереднього розвитку, він не «табуля раза» (чиста дошка), — як кажуть філософи, — що на ній зовнішній світ робить свої написи; дитина народжується вже з певною спадщиною і за допомогою апарату пізнання вона активно сприймає, аперцепує і де-що від себе вносить у цей процес, пофарблює його по-свойому. Але сам апарат пізнання зо всіма властивостями его аперцепування, зо всіма формами сприняття повстав з природи; отже між ним та природою немає непереходної прірви, і сам апарат змінюється в наслідок впливів природи, не залишається незмінним раз на завжди. Проте Кант вважав, що
