инша доба, тоді утворювались національні держави і лінія історичного прогресу йшла через ці національні об'єднання; а ми зараз переходимо цілком инший період, коли на грунті утворених національних держав капіталізм розгорнувся, почав виперати за межі нації, йому стало тісно в цих межах і, значить, тут повинен бути инший критерій, инше постановления питання. Нічого й казати про підтримку тієї чи иншої нації, коли об'єктивно висунуто міжнародню силу в особі пролетаріяту, коли найвищим критерієм є інтернаціональне скупчення пролетаріяту. Цю ріжницю епохи треба мати на увазі.
Імперіалізм в попередній стадії утворює ше й другу особливість національної проблеми: це її надзвичайне ускладнення. Коли ви берете національну проблему як вона виступала в минулі часи до капіталізму, або ж на першій ступені капіталізму, то в суті ця проблема є досить проста, тут немає великої складности.
Уявіть собі, що масу населення складе селянство, нерухоме, яке вросло в землю своїм корінням; поруч можна знайти два села ріжних що до національности, як часто буває в Швайцарії, у скотарських кантонах, — Бранбундені то що. Там немає національного об'єднання власне через те, що кожне сільце провадить замкнене господарство пастухів, — вони не здибаються, не зустрічаються, у них немає сутички інтересів і, оскільки ходить про такий низький рівень розвитку, тут немає жадного національного питання, воно не повстає. Уявіть собі тепер капіталізм, що розвивається, що утворює велике централізоване господарство, утворює великі міста, які до своїх фабрик та заводів стягають масу населення зо всієї країни, з ріжних кінців, як от, наприклад Швайцарія, де ми знаходимо міста німців, італійців та французів, або в Чехії, в Німеччині, чи на Вкраїні, коли утворюється свого рода фокуси притягання, коли серед маси однієї національности повстає місто иншої національности.
Капіталізм взагалі виявляє тенденцію до того, аби відірвати націю від грунту, на якім вона стоїть, він перемішує населення, перекладе його з насиженних місць, рве коріння, що ним нація вросла в землю. В наслідок цього, національне питання набуває надвичайної складности, як от ми бачимо у нас в старій Росії на картині наших міст; тепер ми спостерігаємо це у Бильні на яку мають претензії, ніби на свою столицю, однаково й поляки і литовці і білоруси, і де більшість населення складають євреї. Або візьміть, скажемо, Тифлис, натуральну столицю Грузії, де переважає вірменське населення, чи Київ, столицю України, прикладом, Ригу, що вона є як раз столицею найбільш однорідної в національнім відношенні Латишської области і де, після даних лютого місяця 1915 року, на 517.000 мешканців припадало: росіян — 99, німців — 60, латишів — 218, себ-то менше як половина, — поляків — 43, літовців — 35, євреїв — 33, естонців — 9 та инших — 5 тисяч.
