зорі за для того, аби вона в процесі своєї еволюції з червоної стала жовтою. Можна було б чекати на величезні величині — сотки мільонів років. Тим більш є дивовижний здобуток Еддінгтона: всього 2600 років. Чим з'ясувати цей дивний результат? Одно з двох: або вся теорія Еддінгтона є хибна, або ж вона є неповна, тому, що не бере на увагу якихось невідомих нам фактів. Перше припущення ми мусимо відкинути: надто добре погоджуються з наслідками спостережень инші висновки теорії.
Отже залишається припустити, що принаймні у «велетенських» зір, які розглядає Еддінгтон, крім тиснення ще є якісь джерела енергії, що підтримують промінювання зорі. Для «карликових» зір може лишитись справедливою стара теорія Гельмгольца.
Щож це за джерела енергії? Астрономія не може розв'язати це питання самостійно, тільки за допомогою фізики. Все примушує думати, що ці таємничі джерела енергії в середині атома: це та сама середатомна енергія, яка вилучається підчас складних перетворювань радія, та істнування якої ми повинні припустити для всіх инших елементів. З погляду, що є властивий вченим нашого часу, теорії Резсерфорда та Бора, яка знайшла дивне ствердження в ріжних галузях фізики, — атом є складна система рухливих маленьких тіл, що мають виличезну енергію. Вилучення цієї енергії підчас перетворювання в середині атома, серед зоряних нетрів — ось ці загадкові процеси на існування яких показує нам теорія Еддінгтона. В нетрах космичних центрів конденсації матерії, при найвищих температурах, що їх збагнути неможна, відбуваються її зміни, зріст та роспад. Зорі це тілько ті лабораторії, в середині яких відбувається таємничий перехід матерії в енергію.
Дві найбільших проблеми стоять перед сучасною наукою. Поперше — питання про будову всесвіту, як певної системи ладу, організації матерії. Друге питання — не менш велчне; це про матерію, енергію та їх еволюції. Не буде перебільшенням сказати, що ми на порозі його розвязання.
