подібну класифікацію, базуючись вже на ідеях Ріттера. На жаль работи Локіера стояли окремо і були оцінені лише недавно. З початку минулого десятиліття питання про еволюцію зір було таким же темним, як і сто літ назад. Величезна купа фактів, добутих спектроскопичними дослідами, давала якісь невиразні натяки, якісь недоречні вказівки; але вони залишались загадковим письмом, що його наука не мала сили з'ясувати. Проте власне тут був захованний ключ до розвязання великої загадки еволюції небесних тіл.
Повернемося знову до зоряних спектрів. Чим визначаються їх зміни? Невважаючи на їх страшенну ріжноманітність, ми можемо упорядковати їх так, аби вони уявляли собою шерег, що без перерви змінюється; спочатку будуть спектри гелієвих зір, а наприкінці спектри червоних зір, характерних для хемичних сполучень. Цю велетенську роботу емпиричної класифікації зоряних спектрів було виконано обсерваторією Гарвардського коледжа (Америка) під керуванням славнозвісного Едварда Пінкерінг. Вже можливість її виконання показує, що зміною спектра від одної зорі до другої керує єдинний чинник. Цей чинник є температура. Справді, було б недоречним припускати, що гелієві зорі дійсно складаються тільки з гелія, а метальові тільки з важких металів. Це не тільки суперечило б думці про єдність хемичного складу всесвіту, але також і низці безперечних даних спостереження, наприклад, тому фактові що иноді зорі, які мають цілком ріжні спектри, бувають фізично звязані одна з одною, безумовно виникають з тої ж самої космичної маси. Ріжний склад зоряних атмосфер з'ясовується ріжницею їх температур, що впливають на властивости їх зверхніх шарів. Збільшення температури, як це можна довести на підставі сучасної теорії матерії, викликає такі зміни мішанини газів, завдяки котрим найбільш впливаючою на його спектр частиною буде спочатку водень, а потім і гелій. Дослід над зоряними температурами, як ми це вже знаємо, цілком стверджує це припущення.
Це головний висновок. Вже він був великим кроком уперед в справі вивчення всесвіту, але коли ми будемо грунтуватись тільки на ньому, то не зможемо вибрати ту чи иншу з двох схем еволюції, старої та нової. Для цього потрібні були ще додаткові факти; вони дозволили за останні роки скласти теорію еволюції світів, що базується виключно на спостережених фактах і дійсно уявляє з себе невичерпане джерело ідей для дослідника всесвіту. Честь викриття цих даних належить німецькому астрофізику Герцшпрунгу, а їх пояснення американцю Ресселю (1914 р.). Для того, аби виявилось все значіння цієї першої сторінки нового розділу науки про світову будову, нам необхідно ухилитеся трохи в бік.
Видима яскравість зорі походить від багатьох причин. Перш за все вона залежить від віддалення до зорі. При других однакових умовах яскравість буде тим менш, чим більш це віддалення
