ної науки, правдивість яких не підлягає жадним сумнівам, принціп відносности запевняє, що неможна встановити, хто саме з двох спостерігачів рухався в дійсности, а, значить, немає змоги виправити й помилку, котру зробив спостерігач В. Неможна, справді, вважати за дійсне те, чого не покажеш не через брак методів досліду, а через те, що воно не виявляється ні в одному з процесів природи, — це є фікція без жадного змісту.
Але ви запитаєте, яке відношення може мати все оце до законів, що керують життям природи? Бо ж справа торкається способів вивіряти годинник. Годинник, що його вивірено в такий спосіб, дійсно на один випадок буде йти так, на другий — инакше; але ж час не залежить від ходу годинника, і події продовжують проходить, цілком не рахуючись з тим, цо показує наш годинник.
Суть справи полягає в тому, шо вивірені в такий спосіб годинники показиватимуть час, який справді керує подіями в тім місці, де знаходиться цей годинник.
Уявіть, що крім годинників спостерігачі А і В мають в руках ще по одній цілком однаковій свічці. Нехай свічка у спостерігача А згорає протягом однієї години по його годиннику, що йде скорше, аніж годинник В. Коли у спостерігача В вона згорить також протягом години по годиннику, що йде також як і годинник А, то він констатує, що по його годиннику свічка згоріла за час менший, аніж одна година. Це одразу дало б змогу пізнати, що годинник В спізнюється, дало б змогу встановити, наскільки саме він спізнюється, а заразом довести, що дійсно в рухові був спостерігач В відносно до простору, а спостерігач А був в стані супокою — було б можливо міркувати про абсолютний рух, — але досвід каже нам, що це є неможливо.
Тому свічка спостерігача В, у згоді з якимись невідомими нам законами природи, що звязують рух з усіма без винятку процесами, згорить також за годину, але за годину, що спостерігач В рахує по свойому годиннику, який йде більш повільно.
І не тільки горіння свічки, але й усі рішуче — фізичні, хемичні та біологичні процеси в системі В проходитимуть у згоді з годинником цієї системи. Инакше кажучи, хід вивіреного в такий спосіб годинника визначає собою те, що ми звемо протіканням часу, і цей час, безмежно ріжноманітний що до цього протікання, відповідно до безмежної ріжноманітности тіл, які рухаються у природі, заступає місце абсолютного світового часу. Уявління про цей абсолютний час повинно викинути з кола инших наших уявлінь, яко фікцію, що їй в дійсності ніщо не відповідає.
Заразом з тим втрачає своє значіння й поняття про одночасовість двох подій. Події одночасові для спостерігача, що належить до однієї системи в рухові, будуть ріжночасові для спостерігача иншої системи.
