Згадайте з своїх дитячих переживань, як тяжко вам було їх позбавитись, уявляючи землю кулею; отже не дивно, що для багаттьох сучасників Коперника, які заперечували правдивість його системи, досить було вже того, що, мовляв, неможна ж уявити собі, аби істоти, подібні до нас, ходили униз головою.
Принціп відносности, подібно до Коперникової системи світу, належить до теорій, які порушують у нас остільки звиклі та трівкі уявління, що подекуди встановлювані ним факти природнього та необхідного порядку здаються чудом для ума, котрий не звільнився ще від старих уявлінь.
Те, що нова теорія переглядає, переоцінює, складає, може бути, найбільше закорінений момент нашого разуму, — це наше звикле уявління простору та часу, як чогось незалежного від яких будь впливів, як чогось абсолютного.
«Абсолютний, правдивий час сам собою та з своєї природи тече рівномірно й без відношення до якогось иншого об'єкту. Його звемо й трівалістю… Усі рухи можуть прискорюватись або проходити більш повільно, але абсолютний час тече без жадних змін… Одна й та ж трівалість… стосується до існування всіх річей незалежно від того, як проходять рухи — швидко, повільно, чи рівно до нуля». — Ось означення часу, що закам'янів у свойому рівномірному русі; воно належить великому Ньютонові. Уявити собі час инакше ми не могли аж донині.
Подібно до того характеризує Ньютон і простір:
«Абсолютний простір через свою природу… завжди лишається собі рівним та нерухомим».
Оці уявління абсолютних часу та простору складали донині підвалину нашого світогляду; на їх спіралася вся будівля сучасної науки. Отже зректися їх вимагає принціп відносности.
Ще Ньютон назад тому двісті років встановив, що механичні явища проходять цілком однаково — будь-то в системі, яка є в простому (прямолінійному) русі незмінної швидкости, чи на випадок, коли система знаходиться в стані супокою. Тому неможна ніякими спостереженнями в середині самої системи розвязати питання про те, чи вона рухається, чи ні. Зміна віддалення межи системою та иншими тілами, що до неї не належать, дає змогу встановити факт їх обопільного переміщення; але ніякий досвід
лютний характер простору і часу, дає нове освітлення принціпу тяготіння, інерції, маси і т. и. Але там, де Ейнштейн дав формуліровку своїх гносеологичних і філософських висновків, він безумовно стає на шлях ідеалізму і метафізики. 3 громадсько-історичної точки зору ця гносеологія і філософій Ейнштейна цілком відповідає тій реакційно-ідеалістичній і релігійній атмосфері, яка є характеристичною для буржуазних і інтелігентських кол західної Європи в процесі руйнації капіталізму. Редакція рекомендує читачам ознайомиться з матерьялом, який на цю тему подає журнал „Под знаменем марксизма“, особливо в №№ 9–10. 1922 р.
