фронту, і тому перед жовтневою революцією військове керування цими фронтами залишилося цілком в руках контр-революційних генералів.
Поруч з ними провадили свою працю представники комісарського складу, призначеного Тимчасовим Урядом Керенського із російських есерів та меншовиків, — як наприклад, Киріенко та инші.
Вкупі з ними працювали всі бувші члени армейських та фронтових комітетів, що їх було забраковано балотировкою на останніх перед жовтневою революцією фронтових військових з'їздах — меньшовики та есери.
Що швидче насувалася на Тимчасовий Уряд гроза пролетарської революції, то скоріше йшла меньшовицька та есерівська контр-революція серед фронтових військ до свого максімального розвитку, щоб у рішучому останьому бої помірятися з хвилями пролетарської бурі.
Але за меньшовиками та есерами солдатських мас вже не було. Як це було в Росії — Петербурзі та Москві, так само на південно-західному і румунському фронтах, так само в Київі та инших містах за Тимчасовим Урядом, за контр-революційними комітетами та есерівсько-меньшовицьким комісарським складом сірої салдатської шинелі видно не було, а майже виключно юнкерські та офіцерські погони, так звані батальони смерти, жіночі батальони, ударники, смертники та ин.
Велика власність, як земельна так і індустріяльна за часи перед жовтневою революцією знаходиться на Україні почасти в стані оборони, як це було в Донбасі або на Волині, почасти землевласники та підприємці повіялись де-ідне до Росії, а почасти приєднувались до УЦР. Не багатьом тепер відомо, що одна з найголовніших сил, що на неї спиралась УЦР в своїй післяжовтневій боротьбі проти більшовиків було так зване вільне козацтво, і що на чолі цього вільного козацтва УЦР, організованого з есерів та у свідків, ними випестуваного і вихованого, стояв ніхто инший, як тодішній отаман вільного козацтва, а в дальшому часі обібраний великими землевласниками — заможніми селянами та поміщиками — гетьман всієї України Павло Скоропадьский.
Дозволю собі звернутися до своїх власних спогадів, як у самому кінці 17 року та на початку січня 18 року у своїх зносинах з Петербургом я звертав увагу на те, що УЦР була лише ширмою, що з-за неї висувалося товсте рило землевласництва на чолі з Скоропадським та Балбачаном.
Коли тепер ми бачим у Румунії організований український союз землевласників, що хоч і сперечається з Петлюрою, але в дійсности стоїть цілком на грунті петлюровської боротьби з радянськими республіками, — то це є лише блідий наслідок того союзу, що його утворили були, хоч і не офіційно, за спиною селянської маси керовники українського національного руху — землевласники України ще біля жовтня 17 року.
