За давнїх часів в народї нашому був в уживаннї стру- мент,
що́ зветь ся гу́сли або гу́сла. Давно вже він вийшов
з ужитку народнього; не чути, не видко його нїгде і нїколи.
У стародавнїх хіба піснях видко, що колись гусли були ві- домі
в народї. Пізнїйше цей струмент обладивсь, перфекцию- вавсь
значно і з народньої верстви перейшов у вищу, осьві- чену
верству, в духовний стан. Серед пан-отцїв в Українї
з початку цього столїття часто можна було подибати гусли, яко
струмент покойовий, досить поширений. Гусла замінювали в сї- нях
духовних осіб сучасні фортепяни. Дорогі в порівнанню
до гусел фортепяни в 20-х, 30-х і 40-х роках побіжнього віку
були приступні хіба дворянським родинам. Небагаті-ж ро- дини
сїльських пан-отцїв неспроможні були в ті часи придбати
фортепяни, а гусла, дешевий — можна сказати струмент —
панували по домівках духовеньства в значній мірі.
Пишучому се за дитячих його лїт дуже памятний сїль- ський
піп на Лївобережжі, що́ грав дуже добре на гуслах.
Старий тодї вже, але кремезний піп грав [звичайно стоячи]
і разом сьпівав під гусла божественні різні сьпіви, народні
піснї, по части росийські старомодні романси, хоч правда,
дуже мало [це була надзвичайно характерна, своєнародня фі- ґура.
Його так і взивали за очі запорожським попом], грав
і до танцїв чимало мельодий.
В первістній своїй формі гусла є дуже архаічний стру- мент.
Про його буду хіба міг стисло відомости подати, кори- стуючись
широкою, наукової вартости працею п. Фамінцина:
„Гусли. Русскій народный музыкальный инструментъ“.
Гусла чи гусли є дуже добре знаний і поширений стру- мент
по всїй Славянщинї. Тільки під цїєю назвою по різних
славянських землях розуміють й уживають різної масти му- зичні
струменти різних типів, образу, вдач. Gusle, gusla,
gusli у великому сербському племени узивають первістний,
смиковий. однострунний струмент, під який вони сьпівають
свої юнацькі, героічні піснї. Gosli, housle, husle, husla, gęśli
у широкому сьвітї західньої галузї славянської, Чехів, Мо-
↑Драгомановъ пише, що во̂дставка єго во̂д Киѣвського универ- стьеьу була порѣшена министромъ Толстымъ ще ранѣйше єго присут- ности на вѣчу въ Галичи. („Житє і слово“, I., стор. 289.)
↑Ось-той комитетъ складавъ ся изъ Тимашева, министра вну- трѣшнихъ справъ, Потапова, шефа таємнои полиціѣ, ґр. Дм. Толстого, минитра народнои освѣты и зъ М. Юзефовича, тайного совѣтника.
раван, Поляків, узиваєть ся скрипка, або скрипкового типу
струмент. Зрешти у східних Славян, серед миру українсько- -руського,
гусла мають образ лежачої, горизонтальної гарфи.
Між усїма цими, так далекими по устрою і характері стру- ментами,
є одна загальна, найважнїща риса, що усї вони суть
струменти струнні.
Гусли, гусла — слово це, видима річ, походить від старо- -славянского
гѧсти ⩶ густи, гудїти. Струни, струменти всякі
взагалї в народній говірцї, гудуть [hudba — музика по
чеському]:
Пливіте гуслоньки, пливіте
Та жалібненько гудїте! [Потебня].
В угорській пісні сьпівець каже подати собі гусла
і ясує теє:
Най загуду жалї свої! [Головацький].
В далеку старовину слово гусли уживало ся, яко за- гальна
збірна назва усяких струнних, музичнїх струментів,
подібно як на заході Европи, у середні віки, узивано всїлякі
струнні струменти грецьким словом cythara. В історичнїх
памятниках лїтератури слово гусли, каже п. Фамінцин, яко
струмент сам по собі, подибаєть ся в першій половинї XVI. віку.
Гусла становить широкий, плескуватий, негрубий ящик.
В верхню частину сього ящика вроблена тонка дошка, дейка
[резонансова], щоб як голоснїще відбивала звука.
Їхали купцї Харківцї
Стали явора рубати Тонкі гуслоньки тесати. [Потебня].
Роблено гусла, як видно, з яворового дерева. В пїснях
народнїх любимий епітет гусел — яворові гусла. Епітет
цей загальний по всій Славянщинї. З цього ясно, позаяк
явір — дерево [plantus] росте переважно в теплих, півден- них
краях, то родиною гусел треба вважати південну Сла- вянщину,
з якої вони поширились і далї на північ.
В Галичинї, де від сусїд, західних Славян, назва гусли
перейшла і на смичкові струменти, епітет „гусла яворові“
перейшов на скрипку.
Заграй менї, музиченьку, в яворові скрипки. [Головацький].
Струни до гусел брали ся металеві, яко найгучнїщі.
Може бути, що за предавнїх часів уживано струн волосянних
[з хінського волоса], льонових [з льону], може те-ж і кишко- вих.
Що до кількости струн на гуслах, трудно з певністю
сказати. По деяких історичних, старинних сьвідоцтвах можна
догадувати ся, що давні гусла мали 7—8 струн, по других 5;
взявши на увагу „Слово о полку Ігореві“, можна хиляти ся
до гадки, що гусла був струмент многострунний. Боян, про- тотип
епічного сьпівця :
То-ж не десять соколів він[1]
Не на лебедїв пускав;
А своі персти летючі
Він на струни накладав.
І живиї струни самі
Грали славу тим князям.
[Переклад М. Максимовича].
Струни з одного кінця навішували ся петельками на мі- дяні
чи інші шпе́ники, а другим кінцем намотувались на кі- лочки,
накручувались і підтягувались до певної високости тона.
Грали на гуслах сидючи, поклавши струмент на колїна, або
на столї.
Первісні гусла
Но 5. Первісні гусла.
Гусла, в про́тягу більш над 1000 лїт свого істнування
[як виводить п. Фамінцин], пережили кілька фаз розвою і пер- фекциї.
Найстаріщий нарис первістних гусел знаходить п. Фа- мінцин
на мінятурах до славянської псалтири XIII—XIV. віку.
[Далї]. 
